Коли поліцейський б'є жінку ногою в живіт, він б'є по системі, яку захищає. Страх її противників притупиться, і станеться вибух

Іноді хочеться говорити прості, тривіальні речі. Коментатори напевно напишуть, який я наївний і як я відірвався від російського життя. Нехай.

Почну з аксіоми. Влада має бути дорослішою за народ, яким вона керує. Коли влада поводиться інфантильно, вона втрачає обличчя.

Це доросла поведінка – стверджувати, що людина-без-імені нікому не потрібна і мало кому цікава, коли кількість переглядів фільму-звинувачення наближається до 100 млн?

Це доросла поведінка – заявляти: "палац не скажемо чий, а до чого тут ФСО – питайте у ФСО"?

І, Господи, хіба річ у палаці?

Ось у мене у Facebook велика аудиторія. У ній є прихильники Навального, є противники Навального, є люди, які взагалі не цікавляться політикою (таких, імовірно, більшість).

Я хочу всіх вас, незалежно від наявності або відсутності політичних поглядів, запитати: ви хочете, щоб вулиці та площі вашої країни одного разу перетворилися на поле бою? А якщо так піде далі, це неодмінно станеться.

У проблемній країні завжди буде опозиція. Вона буде ставити владі неприємні запитання і висувати претензії. Якщо таких людей багато і їх не пускають до парламенту – вони вийдуть на вулиці. Можна, звичайно, лукашенствувати й далі, але до чого це призведе?

Застосування грубої сили завжди супроводжує жорстокість і несправедливість, що налаштовує проти влади все більше людей. Коли скажений поліцейський б'є жінку ногою в живіт, він тисячократно сильніше б'є по тій системі, яку захищає. І збільшує кількість її противників. Страх притупиться, зміниться зустрічною жорстокістю. Рано чи пізно станеться вибух. Так буває завжди.

Припиніть зображати Навального кримінальником. Він не злочинець, він усього лише лідер опозиції. Зареєструйте вже, нарешті, його партію. Не заважайте їй та іншим незгодним зібрати на виборах стільки голосів, скільки вони зберуть. Нехай ставлять свої питання не на майданах, а в парламенті. Тоді замість бійки буде дискусія. І можна буде всім якось уживатися в одній країні, не боячись завтрашнього дня.

Джерело: Акунин Чхартишвили / Facebook