Росія – остання країна у світі, де я хотів би опинитися. Україна – передостання

Прочитав, що в Києві вирішили знести пам'ятники Булгакову й Ахматовій, перейменувати якісь вулиці, названі на честь діячів російської культури. Прочитав і всякі ламентації щодо цього. Але сам жодних особливих почуттів у зв'язку із цим не відчув. Навіть гіркоти. Цей поїзд у мене давно поїхав.

Те, що відбувається між росіянами й українцями протягом останніх чотирьох років, набагато страшніше за бронзи-камені. Ну, зносять і зносять. Їхня справа. Нехай українці живуть як хочуть, читають або не читають яких завгодно авторів, аби співвітчизники-росіяни перестали їх мучити й убивати.

А що наші з ними дороги розійшлися й назад не зійдуться – це й так зрозуміло.

У якомусь інтерв'ю я сказав, що Росія – остання країна у світі, де я хотів би опинитися. Так от, Україна – передостання. Туди я теж ніколи не поїду, навіть після того, як війна закінчиться. Тому що дивитися українцям у вічі після того, що сталося, я не зможу, незважаючи на всі мої антивоєнні декларації, загалом, марний струс повітря.

І взагалі. Переймаймося не через те, які пам'ятники зараз зносять в іншій країні, а щодо того, які пам'ятники зараз зводять у Росії.

Джерело: Akunin Chkhartishvili / Facebook