Українська влада має потребу в грошах, і замість реформ готова взяти кредити у Китаю. Але навіть в Африці усвідомили небезпеку такого кредитування
Це дуже важлива інформація. Прочитайте її до кінця. Тому що завтра може бути пізно.
Я не дуже коротко напишу. Китай – це одна з двох наддержав. Чи важливо Україні взаємодіяти з Китаєм? Безумовно. Чи варто Україні копіювати китайську державну модель? Ні. І не тільки тому, що Україна не має можливостей для її реалізації, а й тому, що вона базується на обмеженні прав і свобод громадян. У Конституції чітко записано вектор України – ЄС і НАТО. Там немає вектора на обмеження свободи слова, на кілька видів комуністичної партії, на напад на правозахисників, на глобальну цензуру і на порушення прав та свобод. А в Китаї все це є. Якщо сумніваєтеся, то вивчіть звіти Amnesty International та International Service for Human Rights.
І ще одне. Китай пропонує дешеві гроші. Багато грошей. І майже під такий самий відсоток, як і МВФ. Але на відміну від МВФ не вимагає проводити реформи, зменшувати витрати держапарату і коригувати бюджет із реальними доходами і, звісно, не вимагає контролювати свій дефіцит бюджету. І водночас у країн, які співпрацюють із Китаєм, зростає борг перед кредитором. А Китай спокійно і смиренно терпить це до того моменту, як борг доходить до якоїсь критичної суми. І тоді Китай дуже ввічливо і переконливо вимагає повернути борг. Як я вже писав раніше, Китай – це одна з двох наддержав, і він уміє добиватися повернення боргів. Вважають, що Пекін технічно нав'язує нужденним країнам свої кредити, за якими їхні некомпетентні лідери не можуть розплатитися. А коли немає грошей, то він забирає в рахунок боргу видобування копалин – металу, нафти й газу. Забирає також енергогенерувальні компанії, порти та інші активи. Усе це демонструє, що цілі Китаю далеко не альтруїстичні.
Приклади цього можна побачити в Африці. Почнімо з того, що Африка посідає важливе місце у проєкті "Один пояс і один шлях", який має посилити геополітичний вплив Піднебесної та надати їй доступ до африканських запасів нафти й інших природних ресурсів, а також стратегічних точок на карті. І треба враховувати, що Україна розташована не менш цікаво для Китаю. Головною умовою Китаю є те, що всі об'єкти будують китайські робітники з китайських будматеріалів та з використанням китайської техніки. У підсумку Китай кредитує країни в Африці і забезпечує свої компанії роботою. За даними McKinsey, 2017 року в Африці працювало понад 10 тис. китайських компаній, а найбільший інтерес для Китаю становили Нігерія, Замбія і Танзанія.
За даними інституту Брукінгса, у період із 2000-го до 2017 року Китай позичив африканським країнам понад $140 млрд, до того ж левова частка цих кредитів припала всього на кілька багатих ресурсами країн. Зокрема, найпривабливішими з погляду Пекіна виявилися такі сектори, як транспорт, енергосистема і видобування корисних копалин. Справедливість звинувачень у тому, що Китай продумано заганяє нужденні країни в боргову яму, знайшла підтвердження в Замбії. Країні не вдалося розплатитися за кредитами і вона була змушена передати Китаю великі державні активи як забезпечення. Точна сума боргу Замбії перед Піднебесною невідома, але агентство Reuters оцінює її у $3,1 млрд, а уряд США – і зовсім у $10 млрд. І Китай уже контролює Національну радіомовну корпорацію Замбії (ZNBC).
Але навіть в Африці усвідомили небезпеку такого кредитування, й уряди багатьох країн стали відмовлятися від таких кредитів. Ще 2018 року Сьєрра-Леоне рішуче відмовилася від будівництва $320-мільйонного аеропорту в передмісті своєї столиці Фрітауна. Проєкт мав фінансувати Пекін, але керівництво цієї африканської країни вирішило, що він економічно недоцільний і непотрібний. У середині 2019 року Танзанія зупинила програму спільного з Пекіном будівництва найбільшого у Східній Африці порту в танзанійському Багамойо. Планували, що китайська Merchant Holding International буде єдиним оператором порту. До речі, Пекін активно кредитує Білорусь. І це дуже показово.
Але наші некомпетентні профани думають і тут пропетляти. Не вдасться. Навіть більше, ми вже бачимо те, як Китай примусив керівництво України ганебно відкликати свій підпис під спільною зі США, Канадою та іншими країнами заявою щодо ситуації з правами людини в китайській провінції Сіньцзян від 22 червня 2021 року. І це лише перша ластівка. До речі, один з інтересів Китаю – це створення у країнах, які він кредитує, своїх діаспор. Ці діаспори традиційно не асимілюються і завжди орієнтовані на Пекін. Цікаво, чи є схожа домовленість у Зеленського з Пекіном, і скільки мільйонів китайців планують розселити в Україні? І де їх будуть розселяти? Так само цікаво, чи є ще якісь домовленості? Де ще ми маємо не підписуватися або відкликати підпис? Із Китаєм можна і потрібно працювати. Але вкрай акуратно і прагматично. Оцінюючи потенційні ризики та можливі проблеми.
Зеленський і його оточення мають потребу в грошах. Замість реформ і створення нових робочих місць вони готові зіграти в китайську рулетку й узяти кредити в Китаю. Але розсьорбувати доведеться всім нам. І це дуже небезпечна афера, у позитивний результат якої я не вірю. Тому Зеленському варто замислитися про те, куди він тягне Україну, і якщо розсудливість його не покинула остаточно, то він зупиниться. Хоча в останнє віри майже немає. Для того, щоб зрозуміти небезпеку ситуації, треба щонайменше мати знання, а щонайбільше – бути державником! І це точно не про Зеленського, Єрмака, Арахамію й інших профанів із влади. Але кожен із нас має усвідомити небезпеку цих сьогоднішніх кулуарних домовленостей із Китаєм. Тому що зачепить усіх!
Джерело: Борислав Береза / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора