В Україні всі нації давно перемішалися. Політологу, який написав антисемітський пост, раджу здати аналіз ДНК. Думаю, він буде сильно здивований

Щоб поставити крапку над "і" після гадського антисемітського поста одного політолога, я хочу ось що сказати. Я український єврей і народився в Україні, у Києві. Мої батьки корінні кияни. Мої бабусі і дідусі народилися тут. І навіть мої прабабусі і прадідусі народилися в Києві і поховано їх тут же. Я люблю Київ! І я давно й безнадійно люблю Україну. І якщо хтось, хто перебуває в полоні своїх дрімучих антисемітських поглядів, хоче вказувати, ким я можу бути, а ким не можу, то це точно не йому вирішувати. Це вирішувати українцям на виборах. І мені, якщо я ухвалю рішення.

А цьому політологу я можу порадити здати аналіз ДНК. Думаю, що буде сильно здивований. Але йому було б непогано пам'ятати, що в сучасному демократичному суспільстві вибирають не за національністю, віросповіданням або гендером, а за авторитетом і повагою серед тих, хто поділяє погляди та ідеї. Мені плювати на те, яку релігію сповідує людина. Мені все одно, християнин це, іудей чи мусульманин. Для мене найголовніше, щоб це була порядна людина, а не мерзотник. Це головне в моєму сприйнятті людей. Усе інше від лукавого.

А стосовно місця євреїв у соціумі і ким вони можуть бути або не можуть, то я наведу одну цитату: "...Євреї, вони як сіль землі: без солі каші не звариш. З однією сіллю – теж. Без солі не обходиться жодна заварушка. Сіль легко й невимушено абсорбується в будь-якому середовищі. Якщо не може абсорбуватися – осідає. Її брак відразу помітний. Її надлишок вважають недоліком. Сіль ніхто не ставить на чолі столу. Але вона завжди десь поруч. Спроби насипати в солонку що-небудь, окрім солі, завжди закінчуються скандально. Хоч як тряси сільничку, кілька крупинок у ній завжди залишиться. До сільнички всі тягнуться, передають із рук у руки, але довго в одних руках вона не затримується.

Якщо занадто захоплюватися сіллю – серце заболить. Сіль із домішкою – теж сіль. Сіль, коли вона потрапляє на очі, дуже дратує. Ні в кого у світі не викликає сумніву, що від солі – велика шкода. Це аксіома, про неї не замислюються. Якщо пахне смаленим – сіль лягає на дно. Після великої чистки – її змивають. Хоч як мало є солі, завжди комусь здається, що її занадто багато. Люди працюють – сіль виступає. Потім її змивають. Хай де сіль вариться, змусити її повернутися в солонку може тільки диво. Сіль була, є і нікуди не дінеться. Із цим пора б уже змиритися. Сіль дбайливо зберігає те, що їй доручено. Трохи солі є в крові у кожного... (Леві Іцхак Шпендик).

Дуже правильні слова наприкінці. Трохи солі є у кожного. Різної солі. Україна – багатонаціональна держава, де всі нації давно перемішалися. І нікому, повторюю, ні-ко-му не дозволено відроджувати в сучасній Україні печерний антисемітизм, вирощений у СРСР, або будь-яку іншу ксенофобію. І я знаю, що в Україні все буде добре! Усе! Без ксенофобів, антисемітів, манкуртів і дурнів.

Джерело: Борислав Береза / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора