Нам пора вивчити нову кричалку: "Хто панікує – той москаль!"

А тепер ще кілька слів про надмірні тривоги щодо наступних виборів до Національної асамблеї – нижньої палати французького парламенту. Чому в нас усі так активно хапаються за різні московські страшилки, що аж забуваються глянути на елементарні факти.

Так-от, вибори до Нацасамблеї проходять за мажоритарною системою в два тури. А це фактично зводить до мінімуму шанси на створення якоїсь помітної фракції євроскептичного й пропутінського "Національного фронту" Ле Пен. Вони звично здобувають у першому турі дуже пристойні результати, але в другому всі об'єднуються проти фактично неофашистської партії, а далі – результат уже нам відомий із підсумків виборів президентських.

До асамблеї в самій Франції та в заморських територіях обирають 577 депутатів. А тепер згадаймо, скільки шуму наробила сімейка Ле Пенів під час минулих виборів, які серйозні в них спочатку були результати, а в сухому наслідку – аж два депутатські місця (з 577!). Я це пишу для тих, які вже ретранслювали рашистський "прогноз", що в наступному парламенті буде понад 30% однопартійців Ле Пен, тобто затятих друзів Путіна. Не буде! Мають шанс поліпшити результат у кількох округах, зокрема на півночі, може подвоїти або навіть потроїти – ну матимуть п’ять–шість депутатів. Зовсім інша ситуація з їхнім представництвом у Європарламенті, де інша виборча система.

Але проблема таки існує. І ім'я цієї проблеми – республіканці (колишній "Союз за народний рух") Саркозі–Фійона. Пам'ятаєте, як проти нашого безвізу проголосувала чимала група членів дружньої до нас ЄНП? Так-от, ця антиукраїнська група переважно складається з французьких республіканців. Фійон відверто продемонстрував себе симпатиком Путіна, інший упливовий республіканець, Саркозі, поєднував симпатії до Путіна й Тимошенко – узагалі гримуча суміш.

Для нас дуже важливо, щоб новий президент зміг отримати підтримку більшості парламенту і була створена дружня до нього коаліція. Особливість Франції в тому, що вона (як, до речі, й Україна) де-факто стає президентсько-парламентською при одностайності президента й асамблеї, і парламентсько-президентською, коли вони протистоять.

Але є французька політична традиція – не породжувати протиріч. Тому й змінили конституційні терміни для нижньої палати парламенту, а вибори до нього проводять зразу ж після президентських. Парламент обиратимуть ті ж виборці з тими ж настроями, що й під час президентських виборів. Ця традиція працює на користь Макрона. А проти нього: відсутність своєї розкрученої партії (En Marche! – "Вперед!" заснована лише в квітні 2016 року) та непевні перспективи потенційних союзників соціалістів. Однак довіра здатна робити чудеса, не виключаю, що зараз партія Макрона може здобути чималу підтримку.

А нам пора вже вивчити нову кричалку: "Хто панікує – той москаль!". І не помилимося.

Джерело: Taras Chornovil / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора