Усі хочуть миру за будь-яку ціну. Мир за будь-яку ціну – це капітуляція. На виборах будуть торгувати "миром"

У житті ніколи не буває все чорним або білим. У політиці так само. Є мільйони відтінків. Проїхав сотні кілометрів із півночі України аж до окупованого Криму та намагався вловити ці нюанси настрою суспільства. Усе чудово до моменту, коли заходить розмова про політику. Тут починається втома і туга за справедливістю.

Багато людей звинувачує у своїх бідах та проблемах особисто президента України. Це логічно – на кораблі за все відповідає капітан, а в державі – президент. В Україні нікого не хвилює питання повноважень, адже в нас усе-таки не президентська форма правління. Петро Олексійович ніби став утілювати якесь всесвітнє зло, яке в усьому винне. За рік до виборів ці емоції загалом ірраціональні, змішані з чутками, дурістю і страхами. Іноді обґрунтованими, але геть не завжди.

Завищені очікування, бідність, корупція, напівреформи чи повна їх відсутність на тлі багаторічних нашіптувань із-за поребрика та зсередини призвели до того, що в багатьох людей у питанні війни і миру просто каша в голові.

Під час мого суб'єктивного експрес-опитування серед українського обивателя часто чув такі пасажі. Порошенко винен:

• у війні і заробляє на війні, замість того щоб домовитися. Водночас на запитання, із ким домовитися, відповіді часто немає;
• посварився з Росією за вказівкою США. На моє зауваження – а як же Крим і Донбас і чому ж росіяни стріляють в українців? – пояснення немає, але винні все одно американці;
• Roshen, "Роттердам плюс" і Мальдіви у списку претензій теж є.

Іноді доходить до смішного. Люди розповідають, що в їхніх маленьких містечках почали наводити лад і вперше за роки незалежності замінювати бордюри й облаштовувати парки. Так це ж за Порошенка здійснено децентралізацію, я зазначаю. У відповідь чую: "Це неможливо". Людьми дуже легко маніпулювати, а щоб було складно, потрібне почуття справедливості, почуття, що справедливість існує.

Усі хочуть високих пенсій, але не хочуть сплачувати податки. Є запит на мир за будь-яку ціну. Хочеться простих рішень, а їх немає та не буде. Мир за будь-яку ціну – це капітуляція. На виборах будуть торгувати "миром", і що більше всередині України будуть спекулювати на цій темі, то менше шансів устояти нам усім. Мрію, щоб в Україні стосовно цього питання був консенсус усіх політичних сил.

А щоб утопити одне одного у Дніпрі, можна знайти інші приводи: корупція та дороги, дороги та корупція. Але щось мені підказує, що в Петра Олексійовича шансів бути переобраним у другому турі дуже багато. Рік для нашої країни – великий строк. У кожному разі на нас чекає веселий 2019 рік, а після виборів ще менше стабільності на політичному олімпі.

Головне – не спустити те, що залишилося. Адже на зміну такій кількості голосів може прийти тільки тиша. Як у Донецьку, Луганську чи в Криму. Де всі за, а хто проти – або в підвалі, або в Лабитнангах.

Джерело: Роман Цимбалюк / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора