Чому ми непримиренні до людей, які знали про війну і були байдужими до того, що ворог убиває наших дітей? Тому що війну треба давити вчасно

Дитина мого товариша лікується в "Охматдиті". Дитина лежача, на діалізі. Товариш мій мчить туди, нічого ще не знає. Місто стоїть, затори. Я уявляю, як зараз моєму товаришу.

Усе було вже зрозуміло, коли вони стріляли по пологовому в Маріуполі. Коли скинули бомбу на драмтеатр, цілячись просто в напис "Діти".

Розстріляний автобус на Житомирській трасі стояв довго, усі бачили, як не особисто, так на фото. Напис "Діти". Усе це було зрозуміло ще у 2022 році.

Спалені машини на Дебальцевській трасі, напис "Діти" мало хто памʼятає. Ми памʼятаємо. Це було ще у 2015 році.

Тому спитайте в нас, чому ми такі непримиренні до людей, які знали про війну і були байдужими до неї. Байдужими до того, що ворог убиває наших дітей. Тому що війну треба давити вчасно.

Я бачу інші написи. Я не можу їх не бачити. Я бачу написи на автобусах і дитячих лікарнях тих країн, які ще не зрозуміли. Вони ще думають, що їх обійде стороною. І по їхніх дітях не вдарять бомби й ракети.

Правда, смішні люди? Ми ж бо вже це знаємо...Children. Kinder. Enfants. Dzieci. Copil. Lapset. Leanaí. Crianças. Děti. Niños. Деца. Пαιδιά. Bambini.

В "Охматдиті" зараз готуються до повторної тривоги. Дітям ставлять крапельниці просто неба.

Джерело: Diana Makarova / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора