Москва розуміє, що вже не завадить автокефальному процесу в Україні, тому вирішила брехати про реальні церковні традиції

Нова інформаційна атака щодо томосу.

У мережу викинули начебто "проект" статуту нової церкви. (Видання "Апостроф" заявило, що в їхньому розпорядженні опинився проект статуту для автокефальної православної церкви в Україні в перекладі з грецької мови, переданий редакції джерелами в церковних колах. – "ГОРДОН"). Хоча зрозуміло, що такі документи мають публікувати офіційні органи Вселенської патріархії. Достеменно не відомо, що це: справжній документ, який хтось злив, відвертий фейк, чи одна з чернеток, яку писали члени Синоду Вселенського патріархату.

Але вже почали розганяти "зраду" про не такий томос і не таку автокефалію. Основні поширювачі такої інформації – це ті, хто протягом цього року лив бруд на Константинопольського патріарха, запевняв, що це все "пшик" і ніякої автокефалії не буде. Що ж, коли томос уже на носі і далі відступати нікуди, у таких діячів з'явилася нова тактика, причому дуже синхронно. Не можеш завадити – намагайся дискредитувати. Ось такі вони, основні пункти "зради".

Митрополія, а не патріархат.

Противники автокефалії намагаються переконати, що якщо дають митрополію, то це погано. Почнемо з того, що Українська церква стане автокефальною і це все добре. У православ’ї автокефальні церкви бувають трьох видів: патріархати, митрополії та архієпископії. Головне, що всі вони є рівними та незалежними. Статус митрополії мають польська та чеська церкви. Статус архієпископії має давня Кіпрська церква, статус якої підтверджено ще на четвертому Вселенському соборі. Грецька та Албанська церкви також мають статус архієпископій, але їхні предстоятелі є рівними іншим предстоятелям, навіть тим, що мають статус патріархів.

По-друге, Вселенська патріархія за останні 200 років нікому не давала автокефалії відразу з патріаршим статусом. Не слід змішувати надання автокефалії та отримання патріаршого статусу. Наприклад, у томосах румунської та болгарської церков чітко сказано, що голова їхньої церкви є митрополитом. А зараз вони патріархи. Отримання автокефалії та піднесення до рангу патріархату – це різні процеси, які рідко збігаються в часі. Те, що Україна отримала зараз статус митрополії, – цілком нормальна справа.

Місце в диптиху.

Далі нам намагаються довести, що останнє місце в диптиху – це щось принизливе і погане. Принцип, за яким складається диптих Константинопольського патріархату, – виключно хронологічний. Тобто там церкви йдуть у порядку отримання ними томосу. З однією умовою – спочатку патріархати, потім архієпископії та митрополії. Так ось, давня грузинська церква, яка отримала автокефалію ще в четвертому столітті, посідає дев′яте місце, а румунська, що стала незалежною лише у 1885 році, посідає шосте місце. Тобто в цьому переліку церкви не розташовуються за якостями, чеснотами чи правильністю. Ні, вони посідають місце відповідно до того, коли вони отримали томос. Таким чином, Україна посяде 15 місце, оскільки визнання нашої автокефалії настає тільки зараз.

Синод.

Ідея щодо річного Синоду, який функціонуватиме з постійною ротацією, – цікава і навіть корисна. Це фактично грецька модель. Річ у тім, що й зараз у наших церков є синод. І він де-факто вирішує всі важливі церковні питання, які потім суто формально затверджуються архієрейським та помісним соборами. Але структура існуючих синодів все більше нагадує митрополит-бюро, де засідають все ті ж люди, фактично монополізувавши всю церковну владу. Там, звісно, є ще тимчасові члени Синоду, яких запрошують на одну-дві сесії, але їх менше, ніж постійних членів Синоду.

Коли буде ротація, впливові митрополити позбавляться своєї влади і всі єпископи дійсно стануть рівними і зможуть однаково впливати на прийняття церковних рішень. Це зробить Синод реально соборним органом і не дозволить узурпувати владу конкретним митрополитам. Це реальна реформа церковного управління, і це дуже добре, що Константинополь нам її рекомендує прийняти, адже вона запобігає концентрації всієї церковної влади у вузької групи митрополитів.

Роль Константинополя.

Особливо мені подобаються вкиди про те, що тепер Вселенський патріархат буде всім керувати. А знаєте, чим це підтверджують? Правом Константинопольського патріарха приймати апеляцію від ієрархів та бути найвищою інстанцією для Української церкви. Автори російських темників просто не знають, що за Константинопольським патріархатом ця прерогатива закріплена канонами. А конкретно – дев′ятим правилом четвертого Вселенського собору. Більше того, це правило розповсюджується на всі церкви, тому цілком нормально, що воно буде дійсним і для нової української церкви.

Назва церкви.

Лунають заклики, що Фанар нам нав’язує назву. Але ж, друзі, це стандартна практика Константинополя – у деяких томосах автокефальних церков визначати їхню офіційну назву. Це не значить, що церква потім не може змінювати власну назву. Наприклад, Болгарії була надана назва "Свята православна автокефальна болгарська церква", однак зараз вона зветься "Болгарська православна церква – Болгарська патріархія".

Миро.

Ну і на останок – про миро. Це своєрідна церковна олія, вона потрібна, щоб похрестити дитину та освятити новозбудовану церкву. Стверджують, що в томосі буде прописано, що миро Україні дає вселенський патріарх. Але ж у практиці помісних православних церков є традиція отримувати миро від Константинопольського патріарха. Це прописано в томосах грецької, албанської, польської та чеської церков. Більше того, давній Ієрусалимський патріархат так само отримує миро від Константинополя. І це не означає, що один патріархат домінує над іншим.

Що в сухому підсумку? Робиться вкид інформації на церковну тему з явною метою дискредитувати ще не отриману автокефалію. Зрозуміло, кому це потрібно. Мене це, у принципі, і не дивує. І що саме цікаве – зрада будується на тому, де її у принципі немає. Я достеменно не знаю, чи це дійсно рекомендації Константинополя, чи це вкид. Однак навіть якщо це правда – у цьому немає нічого страшного. Це нормальна практика з життя помісних церков. Москва розуміє, що вона вже не завадить автокефальному процесу, тому вирішила брехати стосовно реальних церковних традицій до кінця.

Джерело: Dmytro Horyevoy / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора