Судовий процес, де ґвалтівник задає питання жертві. Це в якому світі можливо?

У справі Кагарлика про зґвалтування поліцейськими Нелі Погребіцької поставлено крапку.

Верховний Суд України остаточно закріпив вирок – 11 років – двом основним обвинуваченим у цій справі.

З моменту події минуло більше п'яти років. І от уже зараз можу дозволити собі сказати про мої головні уроки із цього процесу і враження.

Почну з того, що я не впевнена, що, маючи цей досвід, я пішла б у поліцію, якщо б, не дай бог, мене зґвалтували.

Але я вдячна Нелі, що вона це зробила, бо шлях був тернистий, і ось що я з нього винесла.

1. Іноді проти всієї, навіть найсильнішої системи, можна виступати, якщо всередині є хоча б декілька людей, які готові це підтримати. Зараз хочу віддати належне прокурорам, які це зробили й допомогли нам, захисникам потерпілої, ініціювати слідчі дії, достатні для доведення вини.

Це мій урок: не всі однакові, і всюди є гідні, порядні люди. На тому, напевно, і тримається країна.

2. Суспільство має бути принциповіше й активніше. Я знаю, що новина живе два-три дні, й уже за тиждень після резонансу ми опинилися наодинці з опором системи.

Дякую Севгілі Мусаєвій та журналістам "1+1", що тримали фронт публічної обізнаності. Останні навіть мали судову справу від одного з адвокатів обвинувачених.

Але цей урок про нашу інертність, мої дорогі українці. У цій справі ми захищали нас усіх, громадян і наше право на адекватну правоохоронну систему, право зайти у відділок і не боятися, що тебе можуть побити, зґвалтувати і просто тиснути, щоб вибити потрібні покази.

Кожен із нас може опинитися в такій ситуації, і коли ми захищаємо одну, ми захищаємо нас усіх!

3. Оглядаючись назад, найнеприємніша частина у справі – це процес.

Від участі потерпілої у слідчих діях – тотальна травматизація, відсутність поваги до почуттів жінки, повторюваність допитів і нескінченні експертизи, від яких мені було дурно, я не знаю, як вона це витримала.

Вишенька на торті – судовий процес! Де п'ять адвокатів обвинувачених хамовитим тоном задають питання, де обвинувачені з'їдають потерпілу поглядом і посміхаються зухвало, щоб її вивести з рівноваги, де ґвалтівник (тепер я вже маю право їх так називати) має право задавати свої питання жертві! Це в якому цивілізованому світі можливо?!

Мій ключовий висновок тут – наші підходи до потерпілих, представництва їхніх інтересів і ставлення у процесі мають бути змінені кардинально. Не обвинувачені є центром справи, а потерпілі та їхні права.

4. Найнеприємніше відкриття – це непоодинокі люди, які допускали коментарі типу "вона сама винна", "спровокувала" і тому подібне.

Так от знайте: навіть якщо я зайду гола в поліцейський відділок, це не дає право не те що ґвалтувати, а навіть торкатися мене, хіба що я поводитимуся неадекватно. Провокація взагалі не аргумент у подібних справах і випадках.

І тут мій урок – що українське суспільство досі не визначилося із принциповим розумінням прав людини й безальтернативністю його існування!

Нагадуйте собі про свою цінність щодня і вимагайте цієї поваги від усіх сервісів, що вас обслуговують. Дивіться також мій п. 3 і не будьте інертними чи толерантними до таких порушень.

Силові системи дуже добре продавлюють нашу волю й перетворюють порушення на норму. А так не має бути.

Саме тому більше п'яти років тому ми виступили на захист Нелі. Дякую за це всім адвокаткам: Златі Симоненко, Тетяні Козаченко й особливо Анні Калинчук, яка представила позицію потерпілої у Верховному Суді.

Сьогодні на фоні війни і втрат це може вже виглядати не таким значним, але по факту це важливий символ відновлення справедливості заради кожного з нас і на захист наших прав перед правоохоронними органами.

Джерело: Олена Сотник / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора