У серіалі "Емілі в Парижі" українка постає в образі пронири та шахрайки. Держава має боротися за інші епітети для наших жінок

"Олено, ти зовсім не схожа на типаж тієї дівчини, що у нас показують у ТБ-шоу. Там українка закохує в себе іноземців, а потім розводить на гроші", – випалюючи мій свіжий манікюр, підбадьорила мене десь посеред штату Коннектикут, США, американка польського походження. Мені звело зуби – було як мінімум несподіванкою, як максимум – неприємно. Я зловила себе на думці, що всі наступні візити до Кейт я витратила на те, щоб показати, наскільки я не така, як більшість моїх співвітчизниць.

Проте цей образ не з'явився нізвідки – гірше, він виявився реальним. І сьогодні маємо ще одне неприємне позиціонування образу української жінки.

Netflix розродився другим сезоном популярного серіалу "Емілі в Парижі". Його подивляться мільйони людей за ці свята.

Один із найяскравіших другорядних образів – образ українки, який з'являється в серіях, – неосвіченої пронири та шахрайки, яка навчилася будь-яким способом виживати в іншій країні, обурює, звичайно. Перша реакція – хочеться накинутися на режисера та сценариста, кричати, що це все маніпуляція та неправда.

Тепер глибше – кіноіндустрія давно стала джерелом інформаційних воєн та навіювання стереотипів. За образи та сторітелінг борються, це окремо просувають і пропонують.

А тепер давайте свідомо та чесно – що ми зробили, щоб такі образи не з'являлися? Які інші яскраві персонажі та характери жінок просуваємо? Як розказуємо про Україну за кордоном? Як показуємо себе?

Тисячі талановитих молодих людей поїхали з України, отримали круті роботи та асимілювалися в інших країнах. Проте більшість із них у кращому випадку нічого не згадує про Україну, а у гіршому – сварить і порівнює не в найкращих епітетах.

Серед них є також інші – нелегали, авантюристи, що в пошуках кращої долі готові на все. Вони, звичайно, є у всіх країнах, де економіки відстають від розвинених. Проте Netflix зупинився саме на нас. У тому числі тому, що нам нічого протиставити, немає яскравих антиподів.

Країни конкурують і борються за власну репутацію, за асоціацію та позитивний імідж. Створюють наративи, позитивні міфи та власних героїв, героїнь. Знімають фільми і пишуть пісні, підтримують митців та будь-які способи донесення найкращого про країну через мову культури, бо вона універсальна, всім зрозуміла.

Цей приклад – черговий холодний душ, із якого варто зробити як особисті висновки кожному українцю, що їде за кордон або працює там, так і державі, яка має поборотися за інші епітети та образи українських жінок, тим більше, що є звідки та з кого їх писати!

Джерело: Olena Sotnyk / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора