Михалков був упевнений, що ярлик на російське президентство видають у Вашингтоні. Намагався продатися американцям, але його не купили

Як Михалков хотів гарну справу зробити, але не вийшло.

У стрічці пишуть, що Микита Михалков "помирає, юшки просить". І шанувальники, і вороги сприймають його як ура-патріота: перші – захоплено, другі – критично. А він просто завжди був продажним гешефтмахером, готовим заради грошей і кар'єри обслуговувати будь-яку владу: від Брежнєва до Єльцина, від Нємцова до Путіна. Але й закордонним друзям, яких тепер гнобить і ображає, Михалков теж хотів продатися.

Поділюся своїм старим "мемуаром" на цю тему. Історія трапилася навесні – на початку літа 1999 року. Тоді, в умовах невизначеності й перманентного конфлікту у владних елітах, Михалкова багато хто розглядав як реального кандидата на пост президента Росії.

Я був, соромно згадати, політконсультантом і піарником, працював із різними замовниками і ставився до цього як до участі у грі, яка ні до чого не зобов'язує і за яку непогано платять. На мене вийшов мій старий знайомий Сергій Васильович Крисов (його, на жаль, уже немає з нами, уперше зараз публікую його прізвище повністю, гугліть, якщо цікаво). Сергій – науковець, бізнесмен і чиновник, був деякий час радником міністра атомної енергетики Адамова.

Цього разу в нього була несподівана пропозиція. "Слухай, Ігорю, – сказав він, – я тут Микиту Михалкова консультую, потрібна твоя допомога". Зустрілися. Сергій ввів мене в курс справи. Микиті він допомагав як фахівець з атомної енергетики.

Ішлося про участь Михалкова у виборах президента Росії, які мали відбутися за рік. Михалков був упевнений, що ярлик на російське президентство видають у Вашингтоні. За словами Сергія, планували здобути американську підтримку кандидатури режисера в обмін на обіцянку передати атомну галузь Росії під міжнародний (читай: західний) контроль. Для початку планували налякати американців тим, що російська атомна галузь наразі на межі розвалу, загрожує світу екологічною катастрофою, несанкціонованим доступом до неї терористів тощо. У цій ситуації Михалков пропонує Штатам в обмін на підтримку та фінансування його передвиборчої кампанії у разі приходу до влади встановити міжнародний контроль над ядерною галуззю Росії. Підтримка американців, насамперед фінансова, була необхідною умовою для ухвалення рішення про участь Михалкова у виборах.

Але це для американців. А для роботи на російську публіку потрібні були нетривіальні пропозиції Михалкова на тему "як нам облаштувати Росію". Від мене Сергій хотів дістати якісь ідеї для такої програми. Водночас мої пропозиції мали відповідати михалковській консервативно-ґрунтовницькій ідеології. Я, пам'ятаю, дуже здивувався, не сприйняв цю ситуацію серйозно. Але не став ображати свого приятеля і написав майже гумористичний текст про відродження земства в Росії. Там, пам'ятаю, був шматок про передання певних владних повноважень у сільській місцевості "трійці", у яку входять парафіяльний священник, директор районної школи й лікарні (або інші представники земської інтелігенції). Ця "трійка" мала розглядати різні господарські та побутові питання, аж до вирішення сімейних конфліктів і покарання алкашів-скандалістів, які проштрафилися. Загалом, стібався я, як міг. Але Сергій сказав, що текст "пройшов на ура". Ми з ним потім ще ходили обговорювати ці пропозиції з михалковськими людьми у "Фонд Культури".

Незабаром Сергій повідомив мені з придихом: "Микита поїхав до США, там спілкуватиметься з "республіканською елітою". За якийсь час я знову зустрів Сергія і він розчаровано повідомив, що проєкт накрився, американці ним не зацікавилися, Михалков нікуди висуватися не буде. Я нічого іншого не чекав і тому не здивувався.

Так Михалков намагався продатися американцям, але його не купили. Може, після цього він так зненавидів Захід.

Джерело: Игорь Эйдман / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора