Участь сталінських людожерів у засудженні їхніх німецьких колег у Нюрнберзькому процесі зробила його нелегітимним

Як Чикатило Джека Різника судив.

Інтерв'ю Марка Солоніна про Нюрнберзький процес викликало критику не тільки сталіністів, але й деяких ліберальних авторів. Ще б пак, він зазіхнув на один із найстійкіших історичних міфів.

І правильно зробив. Я б навіть різкіше сказав: на Нюрнберзькому процесі радянський Чикатило судив німецького Джека Різника. Через участь радянських обвинувачів і суддів цей процес перетворився на жорстокий фарс. Уявляєте, судять маніяка-вбивцю, а серед обвинувачів посміюється інший серійний різник, із рук якого просто на суддівську мантію капає свіжа кров нових жертв. У перервах між засіданнями цей "прокурор" кудись відлучається, а потім приходить задоволений і з новими кривавими плямами на манишці. А інші судді скромно відводять очі і вдають, що нічого не помічають.

Поки радянські обвинувачі викривали нацистські злочини проти людяності, їхні колеги у СРСР здійснювали такі самі злочини. Знищували цілі народи та соціальні групи: кримських татар і калмиків, чеченців і балкарців, західних українців, які не підкорилися, і прибалтів, козаків і "кулаків". Очевидно, що одні вбивці не мали жодного морального права судити інших.

Якби суддею на процесі Джека Різника був Чикатило, діти Джека могли б говорити, що провину їхнього тата не доведено, якщо його засудив кривавий маніяк; а нащадки Чикатила стверджували б, що Андрій Романович не вбивця, а переможець страшного монстра. Саме так і поводяться сучасні неонацисти та неосталіністи.

Участь сталінських людожерів у засудженні їхніх німецьких колег зробила його нелегітимним. Це трагічне історичне непорозуміння дало змогу послідовникам нацизму і сталінізму намагатися реабілітувати своїх кумирів, у першому випадку як жертв сталінської сваволі, а у другому – як вершителів справедливої відплати.

Обивателі сприймають світ однозначно. Якщо на людині судова мантія – отже, вона суддя, якщо вона на лаві підсудних – отже, злочинець. Убивці, виступивши в ролі викривачів зла, ніби відмиваються від власних злочинів, і публіка починає сприймати їх як поборників справедливості, а не бандитів у мантіях. Тому Нюрнберзький процес був таким важливим у сталінській пропаганді. Не випадково російські неосталіністи навіть хочуть ввести кримінальну відповідальність за заперечення його результатів.

Безумовно, нацистів треба було судити. Але без участі інших убивць під червоним прапором. Хто з них страшніший? На моє ставлення до цієї теми тривалий час сильно впливав "національний чинник". Для євреїв, звісно, Гітлер був гіршим злом, ніж Сталін. У сталінському СРСР загибель єврея (як і будь-кого іншого) від рук катів була можливою, але за нацистів вона була практично неминучою. Зараз я дивлюся на це без національної зашореності. Не можна не визнати, що для представників інших національностей (окрім ще циган) таке порівняння не працює. Те, що і для всіх них сталінізм був меншим злом, щонайменше вкрай сумнівно.

Джерело: Игорь Эйдман / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора