Коломойський і Боголюбов просять Лондонський суд залишити у спокої їх і Україну. Жили без законів, і далі проживемо. А то вигадали – верховенство права
Український бізнесмен Ігор Коломойський не звик судитися в судах, де не можна "порішати", вважає інвестиційний банкір Сергій Фурса.
Коломойський і Боголюбов заперечили проти юрисдикції Лондонського суду у справі "ПриватБанку". Суд пішов думати.
Коломойського зрозуміти можна. Не звик він судитися в судах, де не можна порішати. Що ж це за суд такий? Такий суд нам не потрібен. Ось районний суд Одеської області чи Дніпропетровська – це так. Це суд як суд. Там розуміють, як справи робляться. Там люди з розумінням. Із підходом. Завжди готові домовитися. Це ж тільки для людей обмежених українські суди – це проблема. Для різних іноземних інвесторів. Як вони кажуть, навіть головна проблема. Не може їм гарантувати безпеку їхніх інвестицій. Не може відстояти святість приватної власності. Прямо сміятися хочеться. "Без лоха и жизнь плоха". Не вмієте жити, сидіть у себе в Лондоні й не висовуйтеся. А то хочете заробити на українській святій землі, на українській працьовитості, та ще й правила свої виставляєте. Дулю вам, а не верховенство права. У нас усе завжди по справедливості. І невдахам тут не місце. Нехай невдахи кричать про рейдерів. Та інше. Це їхня доля.
А для людей із креативним підходом український суд – це можливості. Іноді майже безмежні. І тут люди розуміють і шанують українські традиції, що дуже приємно, навіть коли ти сам живеш у Женеві. І взагалі навіщо виносити сміття з хати. Ну, вивели гроші з України, але ж це наша внутрішня справа. Навіщо залучати чужих. Вони все одно нічого не зрозуміють. І вони не знають, хто тут кому патріот. Ось вони у себе самі навіть Brexit скасувати не можуть і мають проблеми. А у нас би живо анулювали результати голосування ім'ям районного суду і все. Для всіх усе добре. Тому що судді з розумінням. І суддям добре, що ж їм, жити на одну зарплату? Суддя – людина поважна, а поважній людині й машина потрібна поважна, і будинок із повагою. Цим суддям із Лондонського суду і не снилося. Отже, і розмовляти з ними нічого. А ці старці ще дозволяють собі заморожувати активи. Мало було, що вони присудили нещодавно віддати Пінчуку $1 млрд, так тепер ще й інше заморожують. Не їхнього розуму справи. А то так зовсім без копійки можна буде залишитися.
Отже, дуже просять наші українські олігархи Лондонський суд залишити їх у спокої. І залишити у спокої Україну. У нас тут тисячолітня історія, а не хухри-мухри. Як раніше жили без законів, так і далі проживемо. Не треба ускладнювати. А то вигадали – верховенство права. І нічого, що всі успішні країни характеризуються цим самим верховенством. Адже там духовності немає. Закон – він бездуховний, бездушний. А нашій людині потрібна душа. Навіть якщо вона живе у Женеві. Адже працює вона в Україні. І як заробити в бездуховному світі? Поки не всі українці поїхали в Польщу або інші країни з верховенством права, жодні Лондонські суди нам не потрібні. Вони не зрозуміють нашого менталітету. Набалакають три мішки, зруйнують нам "понятійки", і як потім жити? Без душі, знову ж таки. Це ж якщо написано "вхід", то обов'язково буде "вхід", а якщо потрібен вихід? Що ж це за безнадія, це що ж, виходу немає? Як із цим жити? Якщо людині дуже треба, то треба ввійти в становище людини. І у нас усі входять. І суди входять. Людині ж треба. А з державою нічого не станеться.
От якщо цей Лондонський суд не зупинити, що ж це може бути? Це ж вони можуть узяти й усі активи віддати державі. Забрати у патріотів із женевського озера, у Коломойського та Боголюбова, і віддати їх, наприклад, державі Україна. І що ж робити далі? Ну, припустімо, в Україні ще відіб’ють. Із божою поміччю і в українських судах. Це можливо. Але все, що нажито, усі активи за межами України доведеться віддати? І заради чого тоді всі старання? Заради чого всі ці телеканали, партії, політики на телеканалах, політики на білбордах? Які повинні зробити все, щоб найближчого майбутнього в Україні не настало це безбожне верховенство права, як уже на Лондон вони вплинути не можуть. Через який хтось може все втратити. Усе, що нажито непосильною працею. Одна надія на дорогих адвокатів. І на те, що Лондонському суду буде огидно вкотре копатися в українських реаліях.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора