Мало де у світі люди збираються разом, щоб пожерти. Це характерно для таких бідних країн, як ми

Дуже нудно влітку. Уже тиждень громадськість збуджується на слова міністра Реви про те, що українці багато їдять.

Так, міністр зморозив дурість. Точніше, він щось говорив, а слова бігли попереду думки і наздогнати вже не вдалося. І що?

Було б ще зрозуміло, якби таку дурість зморозив корупціонер, який живе у палаці, їздить на Bentley. Але це сказав Рева, який веде життя стандартного радянського чиновника. У нього немає мільйонів. У нього немає палацу. У нього навіть великої квартири немає. І зганяти своє зло на зажирілих українських чиновників можна на кому завгодно, але не на ньому. І врешті-решт, він просто добре робить свою роботу. І ні в кого навіть у думках немає запідозрити Реву в корупції. А це вже досягнення в українському політикумі.

В ідеальному українському уряді, звичайно ж, не повинно було б бути міністра Реви. Він – людина з минулого. Але й у нас уряд не з майбутнього. Він є відображенням українського суспільства, яке не змогло домогтися Кабміну майбутнього, не відстояло таких міністрів, як Айварас Абрамавічус або Наталія Яресько, не дуже підтримує міністрів Супрун і Данилюка. То чого ж тепер нападають на Реву, який не є причиною проблем в економіці?

І так, дуже не хочеться, щоб усе це було прелюдією до другого читання пенсійної реформи. Тому що вже зараз легко собі уявити, як популісти, що відпочили протягом літа, бігатимуть парламентом і кричатимуть, що Рева хоче змусити пенсіонерів їсти менше. А вони це робитимуть. Це кричатимуть люди, які відпочивають зараз на Сардинії або на французькій Рив'єрі. І які не відмовляють собі ні в чому.

Це говоритимуть люди, що пропагують популізм, який і робить наших людей бідними. Це вони винні в тому, що українці витрачають на їжу значно більшу частину своїх доходів, ніж у середньому в цивілізованому світі. Тому що саме вони не дають нам робити реформ, які мають нас увести до переліку тих найцивілізованіших країн. А всі зараз гигикають над Ревою, граючи на користь тих самих популістів. А потім будуть підтакувати їм же, коли ті намагатимуться валити пенсійну реформу.

Ну і про їжу.

Українці справді витрачають на їжу більше своїх доходів, ніж німці. Просто тому, що доходів менше. І в піраміді Маслоу їжа – у пріоритеті. Основний інстинкт.

Українці дійсно їдять більше, ніж німці. У кілограмах. Статистика вам у допомогу.

Що важливіше? Звичайно ж, доходи українців. Ще й тому, що більше в кілограмах ми їмо зокрема й через те, що їмо менш якісну їжу. Якої треба більше.

Тут нема що обговорювати. Усім усе зрозуміло. Але важливо й інше. Те, що ми дійсно дуже багато уваги приділяємо їжі. Може, тому, що інші задоволення не такі доступні, але факт залишається фактом. І бігають на стадіонах лише деякі активні люди, як і ходять у спортзал або грають у футбол. Більша частина нашої країни веде далеко не здоровий спосіб життя.

Чи не вся країна дивилася дуже довго на рекламу "Мезиму", де українці вчать німців обжиратися так, щоб не вмирати потім? Комусь здавалася ця реклама фантастичною? Чи мало хто пам'ятає себе, коли потрапив у готель all inclusive? І може порівняти свої тарілки там із тарілками європейців?

Ми любимо жерти! Це правда. Мало де у світі, і вже точно не в цивілізованих країнах, люди збираються разом, щоб пожерти. Це характерно для бідних країн. Таких, як ми. У світі можуть пити, це так, іноді більше, ніж ми. Але ніхто вже не їсть протягом усієї новорічної ночі. Це все правда. Це факт, який треба визнати. Він не скасовує того, що ми бідні. Але сам собою може допомогти нам краще керувати своїм здоров'ям. І може, тоді тарілки в all inclusive стануть меншими, а святкування Нового року перестане нагадувати торжество обжерливості.

Тож, може, і реакція на слова міністра така гостра не тільки тому, що здається знущанням над людьми, які ледве зводять кінці з кінцями? А ще й відображає наш сором через те, що ми знаємо, що не можемо стримати себе перед столом, повним їжі? І що ми повинні не тільки гнати в шию популістів, які саботують реформи, але й працювати над собою?

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора