У щирість влади можна буде повірити тільки в тому разі, якщо воєнний стан уведуть у такий спосіб, щоб він не заважав виборам

Воєнний стан вирішує тільки одну проблему – вибори. Росія агресор. Це безумовно. Згідно з міжнародним правом, українські кораблі мали право проходити через Керченську протоку. Це безперечно.

Але причому тут воєнний стан? Який за дивним збігом обставин не вводили 2014 року, коли анексували Крим. Який не вводили 2015 року під час важких боїв під Дебальцевим. Не вводили в пікові моменти протистояння на Донбасі. Не вводили, коли гинули тисячі українців. Не вводили, бо справедливо зауважували, що від нього немає жодної користі. Він не вирішував жодних проблем.

А які проблеми воєнний стан вирішує сьогодні? Тільки проблему виборів. Найголовнішу проблему для будь-якого політика. Воєнний стан, у тому вигляді як було заявлено на РНБО, не вплине на економіку, не зупинить кредитів МВФ, не призведе до мобілізації. Єдине, що зміниться, – це вибори. І якщо головний результат уведення воєнного стану – це вибори, то, може, тоді і головна мета – вона ж?

І в щирість влади, що вводить воєнний стан, можна буде повірити тільки в тому разі, якщо буде введено воєнний стан у такий спосіб, щоб він не заважав організовувати вибори. Не руйнував демократичних інститутів. Якщо введуть його на обмеженій території і на обмежений термін. В іншому разі стане очевидним, що мета воєнного стану – збереження влади перед загрозою виборів.

Хіба ми побачили початок якоїсь нової російської агресії? Ні, те, що сталося в Керченській протоці з українськими кораблями, є логічним продовженням агресії Росії в Криму. Це прямий результат анексії Криму. І люди, які віддавали наказ трьом ненадійним суденцям пройти через протоку, це чудово розуміли. Так, ми мали на це право. Але Росію не цікавить міжнародне право. Коли ви йдете ввечері по поганому району, ви маєте право там ходити. І гопник, який підійде до вас і попросить прикурити, сто разів не правий і порушує закон. Але коли ви вирішили прогулятися вночі в його володіннях, ви знали, що ризикуєте зустріти його. І знали, що ви нічого не зможете зробити. Він тупо сильніший. Так само як і люди, які наказали трьом кораблям пройти в Маріуполь, знали, що реакція Росії буде такою. Так, неадекватною. Але передбачувано неадекватною. І Росія повела себе передбачувано неадекватно, як гопник, як загарбник. Але що тут несподіваного і нового? Що це раптом змінило?

Якщо ми вводимо воєнний стан у зв'язку з інцидентом у Керченській протоці, де сталася агресія російських кораблів проти українських човнів, то ми могли з тим самим успіхом увести його просто прочитавши новини від 2014 року. Прочитати в інтернеті, що виявляється Росія анексувала Крим і вважає його тепер своєю законною територією, й оголосити про воєнний стан. Тому що реакція Росії, її агресивні дії є прямим наслідком анексії. Якби зараз військовий автомобіль України намагався в'їхати в Крим, то його б теж атакували. І це теж було б порушенням міжнародного права. Це б когось здивувало? Це б стало приводом для введення воєнного стану? Це б означало новий етап військової агресії Росії?

Отже, у нас немає жодної нової воєнної агресії. Є стара. Із якою ми вже живемо чотири роки. І що ж змушує нас вводити воєнний стан? Адже немає жодних нових загроз. Ми просто помацали і переконалися, що Росія таки анексувала Крим. Це сюрприз? Кого це дивує?

Засудити дії Росії – логічно. Привернути ще раз увагу до того, що Росія незаконно анексувала Крим – так. Підняти питання на максимально високий рівень – правильно. Добитися посередництва Трампа, Меркель чи Макрона, щоб вирішити проблеми судноплавства, хоча б увівши тимчасовий режим а-ля "Мінськ – 3" – логічно. Не дати замовчати цей черговий акт агресії – правильно. Але причому тут воєнний стан? Яку конкретну проблему він вирішує?

Масова істерика та істерія – поганий порадник. Зараз на піку інформаційного патріотичного валу дуже важко виступати проти повноцінного воєнного стану. Як же, адже це не патріотично. Але насправді не патріотично – знищувати одне з небагатьох завоювань Майдану – демократію і змінюваність влади. Тому що наша війна з Росією – це конфлікт цінностей. Де ми є прикордонним форпостом демократії. І не можна одночасно боротися з Росією і ставати нею. Ставати другою Росією, прикриваючись російською агресією. Тому що воєнний стан, викликаний прийняттям факту агресії 2014 року, дає змогу відмінити вибори, які загрожують тим, хто вводить цей воєнний стан.

Він ніяк не допоможе українським солдатам, не допоможе матросам, навіть не допоможе полоненим членам екіпажу. Ба більше, спекуляція на темі воїнів, які віддавали свої життя без усякого воєнного стану, є dishonourable, адже ними прикривають свої шкурні інтереси. Патріотизм – останній притулок негідника. Пам'ятайте про це, особливо коли патріотичний угар зашкалює. Пам'ятайте, що воєнний стан не може зробити нас сильнішими проти Росії. Він не допомагає Україні. Він лише допомагає людям, які перебувають у владі, зберегти свою владу.

Головне досягнення України – це побудова інституту змінюваності влади. Та введення воєнного стану в повному обсязі зараз руйнує цей інститут. Основний для України. І вигідно це, насамперед, Путіну. Тому що рухаючись на шляху демократії ми йдемо від Росії. Скасовуючи вибори, ми наближаємося до неї. Тому що в її обіймах знаходять місце всім, хто йде іншим шляхом. Хто вибирає не демократію і верховенство права. І це наш вибір?

Джерело: Сергій Фурса / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора