Важіль України – це кілька років, коли "Газпром" потребуватиме повної потужності нашої труби. За кілька років вона їм не буде потрібна

"Газпром", "Нафтогаз" і європейці знову зустрілися. І знову розійшлися. До виборів. Тому що домовитися вони не можуть. У сторін занадто різні інтереси.

"Газпром" хотів би просто продовжити геніальний контракт від 2009 року. Коли можуть качати газ через Україну. А можуть не качати. І нічого їм за це не буде. А інший ніхто качати не може. А "Газпром" може качати і 100 млрд кубів на рік, і 10 млрд кубів на рік. І головне – жодних зобов'язань. Адже йому треба качати багато, поки "Північний потік – 2" не запустять. А потім узагалі не качати. І будь-яка формалізація таких відносин згубна. "Газпром" хоче вільних відносин. Коли він може обіцяти все що завгодно. Але не записувати цього "що завгодно" на папері. "Газпром" хоче "з любові". "Поматросить и бросить". "Газпром" любить, коли записують на папері зобов'язання перед ним. Як було 2009 року щодо купівлі газу. І не любить, коли записують зобов'язання "Газпрому". Адже і 2009 року не записали, а отже, і зараз можна.

Україні потрібно, щоб "Газпром" зобов'язався прокачувати через Україну по повній програмі. Тому що зараз йому потрібна наша труба. А за кілька років не буде потрібна. І щоб за кілька років не втратити все, що ми отримуємо від транзиту ($3 млрд – це завжди $3 млрд), Україні потрібно зобов'язати "Газпром" качати цей газ. І зобов'язати можна тільки довгостроковим контрактом, який Україні необхідно примусити підписати "Газпром", поки він потребує нашого транзиту. І зробити все, щоб Європа змусила "Газпром" підписати такий контракт. Поки Європі важливий газ, який іде через нашу трубу. І наш важіль – це ті кілька років, коли "Газпром" потребуватиме повної потужності нашої труби.

Ось так. Наші інтереси просто суперечливі. Цілком. І "Газпром" таємно (а іноді і вголос) сподівається, що після виборів менеджмент "Нафтогазу" зміниться. І нові обличчя або нові старі обличчя, які, звісно ж, не дратуватимуть населення своєю високою офіційною зарплатою, погодяться підписати короткостроковий контракт. А, можливо, заради цього, заради обіцянок (а не зобов'язань) "Газпрому" качати газ, погодяться ще й забути про борг $2,6 млрд. І поки такі надії у керівництва "Газпрому" є, вони точно не мають наміру домовлятися із цим менеджментом. Тому наступна зустріч відбудеться у травні. Коли стане зрозуміло, наскільки безпідставними були надії "Газпрому".

А Європа хоче газ. Щоб газ ішов. І їм усе одно, як він буде йти. По якій трубі. Тим більше, що все одно буде йти з одного місця. І якомусь німцеві неважливо, пройде труба дорогою по Україні чи по дну Балтійського моря. Це Україні важливо, тому що ми втрачаємо дохід. І Польщі важливо. З тієї самої причини. А всім іншим байдуже. Вони хочуть просто не замерзнути.

Але поки Європа зробила пропозицію, яка повністю влаштовує Україну. І не влаштовує "Газпром". І це великий успіх, якого не можна недооцінювати. Поки Європа грає на нашому боці. І робить пропозицію, яка ґрунтується на українських бажаннях. Тому що там і європейські правила транзиту (жодної монополії "Газпрому" на українську трубу, навіть якщо в України буде зобов'язання щодо транзиту) та гарантія на прокачування певного обсягу газу. Не смішних 20 млрд кубів, а приблизно 80–90 млрд. І з такою позицією Європи йти назустріч "Газпрому" в його "хотілках" нелогічно. І зрозуміло, що нинішній менеджмент "Нафтогазу" не буде цього робити. Як не буде йти на списання $2,6 млрд боргу, що "Газпром" ставить умовою для нових домовленостей. Тому що ці бажання "Газпрому" повністю суперечать інтересам України.

І вся надія "Газпрому" лише на українських виборців.

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора