Якщо Україна піде в дефолт, борги нікуди не зникнуть – їх доведеться виплатити. А наступна позика коштуватиме нам набагато дорожче, ніж зараз

А що там у нас із боргом?

Шок. Сенсація. Зовнішнє управління. Буржуї знову викачують останні соки з маленького українця.

Цього тижня пресу облетіла чергова сенсація від Рахункової палати. Ці люди незрозуміло як рахують, але дуже добре маніпулюють цифрами, яких у них багато. І раз по раз народжують сенсації на порожньому місці.

Ось і зараз. Знову про борг. Голова Рахункової палати вийшов і заявив, що цього року кожен маленький українець віддав супостату, цим невидимим акулам фінансового світу, по 3 тис. грн. А третина бюджету пішла на виплати боргів. Цим самим ненависним фінансовим спекулянтам.

Отже, є дві цифри. 3 тис. грн і третина. Що за ними ховається? За ними ховаються брехня і маніпуляція.

Спочатку про брехню. Улюблена теза радянської пропаганди з каналів Медведчука і Коломойського. Про те, що третину бюджету ми віддаємо "туди". І якщо цю третину залишити собі, то ми заживемо як ніколи добре.

Ось це брехня. Чому? Тому що ніхто не віддає третини грошей платників податків кредиторам. У бюджеті є доходи. Це гроші платників податків. І є витрати. Це те, куди гроші платників податків ідуть. І у витратах немає статті "виплата кредитів". Як таке можливо, запитаєте ви? Дуже просто, всі кредити погашають коштом нових кредитів. Це все позабюджетна історія. І так, це не особлива українська боргова кабала. Так роблять у всьому світі.

Що станеться, якщо ви не віддасте борги? Дуже просто: вам не дадуть нових. Ви ж у дефолті. Таким гроші не дають. У підсумку у вас нічого не прибуде. А тільки зменшиться. Чому зменшиться? Бо щороку Україна залучає позики не тільки для погашення боргу, а й для фінансування дефіциту бюджету. Який виникає, коли грошей, зібраних із платників податків, не вистачає, щоб фінансувати все, що заплановано. І, наприклад, щоб профінансувати ще 100 500 км доріг, беруть нову позику. І це теж стандартна світова практика.

Загальний висновок – брехня, метою якої є підштовхнути обивателя до неправильних висновків. І зробити простого українця ще біднішими. А дефолт точно зробить біднішими.

Друга теза – кожен українець сплатив фінансовим ділкам по 3 тис. грн. Загалом будь-яка подібна теза маніпулятивна. Просто тому, що якщо розділити будь-яку суму на кожного українця, то вийде вражаюче. А якщо ще написати, скільки сплачує щорічно кожен німець, японець чи американець, то взагалі страшно стане.

Отже, йдеться про відсотки з обслуговування боргу. І ось ці гроші реально йдуть із бюджету. Як в Україні, так і в усьому світі. В Україні вартість обслуговування боргу становить приблизно 10% від бюджету. Це не так і багато, але й немало. Така собі середня температура у лікарні.

Чи треба зменшувати цю цифру? Безумовно. Як її можна зменшити?

По-перше, контроль дефіциту бюджету, щоб борги не зростали випереджально. Тобто життя за коштами. Те, що від нас постійно вимагає МВФ, до речі. І зазвичай найважче стримувати себе популістам. Які то мільйони кілометрів доріг хочуть побудувати, то мінімальну зарплату підвищити без будь-яких на те підстав.

По-друге, треба, щоб нам більше довіряли. Адже що таке відсотки за кредитом? Це плата за ризик. І що менше довіри до того, хто бере в борг, то вищі відсотки. Україні не довіряють. Й інвесторів можна зрозуміти. По-перше, Україна – фахівець із криз. А по-друге, звідси постійно чутно ідеї про дефолт. Уявіть собі, що подружня пара прийшла до своїх знайомих у гості і хоче позичити гроші. І поки дружина просить про це, поруч сидить чоловік і філософствує, що борги віддають тільки боягузи. Дадуть такій парі в борг?

І так, це не змова інвесторів. Ні трьох буржуїв, які сидять і вирішують, що для України кредити коштуватимуть дорого, а для Польщі – дешево. Це величезний конкурентний ринок, де тисячі керівників фондів конкурують один з одним, хто більше заробить. І якщо вони побачать, що прибутковість в Україні перевищує її ризики, то одразу продадуть, скажімо, борги Замбії і побіжать купувати України.

Але поки не біжать. Тому що Україна не довела, що вона надійний позичальник. І чекають усі ці люди на сигнали від МВФ, який має підтвердити, що так, країна адекватна. І змінюється на краще.

Що буде, якщо Україна піде в дефолт? Окрім кризи, інфляції та девальвації. По-перше, борги нікуди не зникнуть. І потім їх усе одно доведеться виплатити. А по-друге, наступного разу, коли ви прийдете позичати, це для вас коштуватиме дуже дорого. Набагато дорожче, ніж зараз.

Що у нас із боргом у підсумку? Він дорогий, і його вартість треба зменшувати. І бажано знижувати боргове навантаження. А саме співвідношення держборгу до ВВП. Для цього треба просто жити за коштами і контролювати дефіцит бюджету. І, до речі, щойно ваш борг почне зменшуватися, і його вартість буде падати, адже інвестори вважатимуть вас ще менш ризикованим вкладенням. Адже що менший борг, то менша ймовірність, що одного разу в чиюсь буйну кучеряву голівоньку прийде ідея про дефолт.

Це довгий шлях. І Україна йшла ним із 2017 року. Коли співвідношення держборгу до ВВП знизилося з 80% до 50% від ВВП. Коли злучення іноземців в українські облігації внутрішньої держпозики зробило ці запозичення вдвічі (!) дешевшими.

А що нам пропонують Медведчуки, Шарії та інші Дубінські? Простий шлях. Кинути всіх. І, як будь-який простий і приємний шлях, цей призведе до катастрофи.

І зрозуміло, навіщо катастрофа потрібна "посіпакам" Путіна і Коломойського. Але навіщо вона простим українцям? Тим самим, із чиїх податків щороку сплачують ті самі горезвісні 3 тис. грн на людину?

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора