Китайські кредити – це як приходити до діабетика з тортом. Ідеальна модель для популістів в Україні, які не думають, що буде за кілька років

Китайська пастка.

Тиждень тому нас здивували новиною, що Україна відмовилася підтримати петицію на захист уйгурів від геноциду, який їм улаштовують добрі китайські товариші. Тоді це мало вигляд шантажу від Пекіна – якщо Україна стає в один ряд із західними країнами у відстоюванні спільних цінностей, то нам не постачають китайських вакцин. Це вже було дуже неприємно. І, скажімо так, трохи соромно. Але тут виявилося, що все набагато глибше. І з китайської преси стало відомо, що Україна і Китай підписали якийсь секретний меморандум про залучення китайських кредитів на будівництво всього, що тільки можна побудувати. Що подвійно дивно, адже в Україні, навіть якщо ви підписуєте лівий папірець із лижним інструктором, то намагаєтеся розповісти про нього всьому світу того ж моменту. А тут цілий Китай. Потенційні мільярди. І тиша.

В Україні часто можна почути від політиків: давайте не будемо брати кредити МВФ. Вони нам руки викручують. У світі багато грошей. Візьмімо в Китаю. І ідея брати в Китаю часто циркулює і стає популярною. Водночас ті самі політики часто говорять про те, що МВФ заганяє Україну в борги, журяться про "піраміди ОВДП" і взагалі вимагають менше брати в борг. Парадокс. І ось він у чому. МВФ дає в борг під умови, що країна контролюватиме свій дефіцит бюджету і цим приведе до скорочення боргового навантаження. Китайці не ставлять таких умов. Отже, об'єктивно внаслідок співпраці з Китаєм борг (боргове навантаження) зростає, що легко показати на прикладі інших країн, а з МВФ падає. Але політики, які часто з'являються на проросійських телеканалах (збіг) усе одно наполягають, що треба скинути борговий зашморг МВФ і брати в борг у Китаю. Мабуть, як у класово близьких товаришів.

У цьому головна відмінність. Китай дійсно не виставляє умов за реформами. Ба більше, Китай стимулює вас своїми грошима не проводити реформ. Адже він дає в борг на інфраструктуру, дозволяючи не зменшувати дефіциту бюджету. А скоріше допомагає роздмухувати прихований дефіцит, дефіцит майбутніх періодів. Китай ніби приходить до діабетика з тортом. Ідеальна модель для популістів, які не думають про те, що буде за кілька років, але можуть зараз демонструвати турботу про народ. Венесуела стала такою, якою вона стала, зокрема за тісної співпраці з Китаєм.

Китай не вимагає від вас змінюватися. У нього інша мета. Китай підтримує свої інтереси своїми кредитами. Тому що під китайські кредити уряд наймає китайську компанію, яка привозить китайських робітників, і вони будують щось. У підсумку країна отримує порт або дорогу, китайські компанії отримують прибуток, але країна отримує різке зростання боргу. Але проблема китайського боргу в тому, що за ним вам обов'язково доведеться платити. Державі.

Класичний приклад – це Чорногорія. Країна з населенням 600 тис. осіб, яка раптом узяла кредит у Китаю на $800 млн для будівництва дороги. Для Чорногорії – це божевільна сума. Просто зіставте населення двох країн. Для України це було б еквівалентно одному кредиту в розмірі $40 млрд. Божевільна цифра, унаслідок якої боргове навантаження перевищило ВВП Чорногорії удвічі. Зрозуміло, що віддати такий кредит країна не може. І китайці вже прийшли й вимагають. Кажуть, що їм дуже подобається порт. Наприклад. Чи важливо будувати дороги? Важливо, безумовно. Але чи можна будувати дороги такою ціною? Чи можуть вони хоч колись окупитися? Сумнівно.

Китай послідовно реалізує програму в країнах Азії, Африки й тепер дістався України. І всюди відбувається різке зростання боргового навантаження. На додаток до інших ризиків.

Чи варто нагадувати, що наразі у світі домінує протистояння США проти Пекіна. А саме США є нашим основним союзником у протистоянні з Росією. І в нашій Конституції прописано інтеграцію в ЄС і НАТО. І ми говоримо, що відстоюємо європейські цінності. Що іноді викликає сумніви, згадуючи Татарова або, наприклад, колишнього міністра культури Януковича, якого раптом рухають у керівники "Мистецького арсеналу", але декларуємо ж. Як із цим поєднується дружба з авторитарним Пекіном?

І невже ситуація з "Мотор Січчю" нікого нічого не навчила. Один раз потрапити в лещата геополітичного протистояння було невдачею, але повторно лізти туди само – величезна дурість.

Що ще важливо у співпраці з Китаєм, так це любов Китаю до корупції. Українці часто кивають у бік Пекіна і кажуть, що, дивіться, давайте чиновників розстрілювати за корупцію, як у Китаї. Але біда в тому, що це абсолютно не знижує рівня корупції в Китаї. У китайських державних компаніях. У Китаї дуже високий рівень корупції насамперед тому, що немає демократичних інститутів, які працюють, вільної преси, громадянського суспільства. Саме тому Китаю так комфортно працювати в Африці. Вони розмовляють там однією мовою. І в Україні. Щойно ми почули про скандал із корупцією під час закупівлі китайської вакцини у Бразилії. Та й досвід українських закупівель китайських вакцин через посередників ніби натякає. Китайці люблять посередників. Як і українські чиновники. І щільна співпраця з Китаєм не сприяє боротьбі з корупцією. Цілковито. І дорога, яку будують китайці, може бути в рази дорожчою, ніж дорога, будівництво якої контролює той самий ЄБРР.

А якщо це хитрий план, скажете ви? Може, Київ вирішив шантажувати Білий дім дружбою з Китаєм? Вимагаючи більше підтримки в обмін на припинення флірту з Пекіном? Що ж, це було б у шаленому українському стилі. Але важко в це повірити. Особливо після вкрай незручної пози, у яку нас поставила ситуація з "Мотор Січчю". Навряд чи хтось із нас міг би собі уявити, як він приходить і шантажує дона Корлеоне. Або будь-якого іншого дона. Не той рівень. За таке зазвичай б'ють. Сильно.

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора