Війна – це рак для економіки, і пройти її без втрат неможливо. Див не буває – це зачепить кожного, усі стануть біднішими

Нацбанк ввів нові валютні обмеження. Дуже неприємно. Неприємні для ІТ. Неприємні для біженців, які за кордоном витрачають отримувані в Україні гроші. Різні курси. Різниця курсів. Це боляче.

Чи означає, що Нацбанк – це лихі карлики, які хочуть образити людей і кинути їх на гроші? Ні.

Чому це зроблено? Тому що Нацбанк у такий спосіб захищає фінансову систему країни. Чим може, захищає. Арсенал досить мізерний. І тут теж важливе західне постачання. І тут теж вони йдуть, але із затримкою.

Чи правильно під час війни вводити фіксований валютний курс? Так, правильно.

І те, як існувала валютна система протягом цих місяців, перших місяців війни, багато хто сприймав як диво. Але це було не диво. Це був результат реформ банківської системи і правильної політики в перші дні війни. Зокрема, політика фіксованого курсу. Який шкідливий у звичайний час, але корисний під час шоків війни.

Чи є природними за політики фіксованого курсу чорний ринок і спекулятивні атаки на курс валют? Так, є. Це неминуче. Це побічний ефект від фіксованого валютного курсу.

Що далі? А далі запас міцності економіки вичерпується. Кризу починають відчувати дедалі виразніше. З'являється спекулятивний тиск на курс. Розширюється спред між офіційним курсом і курсом чорного ринку. Це все природний результат політики фіксованого валютного курсу. Це як випадання волосся під час хіміотерапії. Чи це приємно? Ні. Чи боляче це? Так. Чи означає це, що не треба лікуватися? Запитання риторичне.

Що має робити Нацбанк? Утримувати стабільність фінансової системи в межах цього горезвісного фіксованого курсу. А отже, він закручуватиме гайки – іншого способу просто немає, –роблячи неприємно багатьом, кого це зачепить. І тут також арсенал обмежений. Ми ж пам'ятаємо. Нацбанк не може замість депутатів прибрати горезвісний дозвіл імпортувати без мит автомобілі, та й інший популізм також від нього не залежить. На жаль, не може. І Нацбанк робить усе, що залежить саме від нього. Зачиняє вікна, крізь які лізли спекулянти і крізь які проходили схеми. Ті вікна, що виконували й корисну роль. Ті вікна, крізь які проходило свіже повітря і платежі для IT, або завдяки яким пенсіонери не відчували девальвації своєї пенсії, навіть якщо вони змушені були виїхати. І з'являється задуха. Неминуча.

Війна – це рак для економіки. І пройти її без втрат неможливо. Усі втратять. Усі стануть біднішими. Бо див не буває. І дуже часто вибір – між поганим і дуже поганим рішенням. І вибирають погане. Як у політиці. Просто щоб не дістати дуже погане.

Коли кажуть, що внаслідок війни ВВП упаде на 30%, то це лише незрозуміла цифра. І зрозумілою вона стає в той момент, коли ти втрачаєш 20% своїх доходів просто на різниці курсів, наприклад. Або коли інфляція з'їдає твій прибуток. Або коли девальвація зменшує твою пенсію. Ось тут і матеріалізується ця далека та незрозуміла цифра 30% падіння від ВВП. Кожен із нас президент, ми ж пам'ятаємо. І кожен із нас тепер український ВВП. Так це працює. Так криза дістається кожної людини. І кожна людина має право поставити запитання в цей конкретний момент: а чому саме я? Але в тому й річ, що тут немає нічого особистого. Зачепить кожного. Просто не в один і той самий момент. Але обов'язково наздожене.

Так, мозок хоче, щоб війна була далеко. Щоб ти жив, як раніше. Щоб заробляв, як раніше. Ходив в улюблену кав'ярню і брав там улюблений круасан із лососем. Усі так хочуть. Але це неможливо. Ми всі заплатимо ціну. Ми всі станемо біднішими. І питання зараз лише в мінімізації збитків. Неможливо в економіці мати заповідник добробуту під час війни, де не діють шоки, де всім добре. А якщо ви просите собі, конкретному собі, такий заповідник, то подумайте, якою буде ціна для решти суспільства.

І запитання лише в тому, як сильно ми впадемо до кінця війни. І це важливо. Тому що це буде відправною точкою для нашого зростання. Для відновлення добробуту. Тому так важливо лікувати організм, навіть з огляду на побічні явища. А не відпускати все й казати: "Та гори воно все вогнем". Щоб упасти не так сильно. Щоб відновлюватися потім не 10 років, а лише п'ять.

Багато хто скаже: "Навіщо чекати, адже можна виїхати". І матимуть рацію. Немає чого. У цій суперечці немає контраргументів. Ви поїдете, якщо вважаєте, що вам буде краще. Зупинити вас не можна. А світ великий і різноманітний. А в Україні – війна. Її немає у Польщі й Аргентині, у Каліфорнії й на Балі. Вона є в Україні. Не можна зробити зараз "просто добре", "добре, як було" або "добре, ніби немає війни". Просто так не вийде. І багато хто поїде. І так, це погано. Але це також є результатом війни. Не можна зробити так, щоб люди, які можуть виїхати, не відчули на собі війни. Просто не можна. Навіть якщо дуже хочеться.

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора