Захід більше не боїться ескалації і готовий перетнути червону лінію. Блеф Путіна, відпрацьований із 2008 року, перестав працювати

Блеф – це багаторазово відпрацьований прийом Путіна. Путін блефував, починаючи із 2008 року, щоразу перевіряючи, як далеко він може зайти. І щоразу Захід згортав гру, скидав карти. Так було 2008 року під час нападу на Грузію, коли все Путіну зійшло з рук. Також можна згадати застосування хімічної зброї в Сирії. Я не маю сумніву, що санкцію на застосування хімзброї Асаду дав Путін, щоб перевірити реакцію Заходу. Перевірили – нуль реакції, Америка ганебно втекла із Сирії. Зійшли з рук Путіну й килимові бомбардування Алеппо й інших сирійських міст. Але головним тестом на готовність Заходу чинити спротив путінській експансії став Крим. Реакція на захоплення Криму була практично нульовою. Те, що тоді голосно називали санкціями, було комариним укусом порівняно із санкціями сьогоднішніми. Зрозуміло, що Путін усе це спокійно ігнорував.

Сьогодні ставки підвищені, але ми бачимо, що Путін і його оточення відчайдушно намагаються використовувати ту саму стратегію блефу. І остання можливість для путінського блефу – це загроза долучення НАТО до конфлікту. Його можна домогтися прямою атакою на натовський конвой зі зброєю для України, або застосуванням тактичної ядерної зброї, або застосуванням хімічної зброї. Це те, що з погляду Путіна може НАТО налякати.

Але мені здається, що путінські карти вже перестали працювати. Захід дійшов висновку, що жодного шансу уникнути ескалації, якщо Путін її захоче, немає. Сьогодні Захід уже готовий перетнути червону лінію, припинивши відчувати страх перед ескалацією. Путін потрапляє у власну пастку – або він має виконувати погрозу, або демонструвати власне безсилля. Виконання погрози – річ неоднозначна, тому що нещодавні слова Джонсона означають, що той, хто натисне кнопку, чи то командир крейсера, чи адмірал ракетної бази, підпише собі смертний вирок. Не за п'ять років у Гаазі, а за п'ять хвилин, і це принципово змінює все психологічне тло війни.

Я багато разів казав, що погромники – не дуже добрі воїни. Ті, хто почувається комфортно, безкарно вбиваючи мирне населення і скидаючи бомби на беззбройних людей, не такі відважні під час зустрічі із супротивником, який не поступається їм в озброєнні, а за силою духу та професіоналізмом перевершує. Ми підходимо до моменту, коли путінські військові начальники мають визначатися, як поводитися далі. Уже вісьмох генералів знищили українці. І цей рахунок може стати двозначним дуже швидко, якщо вони й далі поводитимуться так само й ігноруватимуть той факт, що деякі країни НАТО готові перейти до рішучіших дій.

Джерело: Гарри Каспаров / Facebook