"Чорний літачок" летів просто в нас – ці три секунди здалися вічністю

Ранок починається не з кави. Харківська ілюстрація.

Гектор сьогодні незвично рано прокинувся. Заскавучав, заметушився біля мого ліжка. Розплющила очі, на годиннику 6.12.

У мене зазвичай будильник на сьому заведений. Встаю неквапливо, вмиваюся, міняю воду папузі, годую рибок, п'ю каву. Доберман весь цей час спокійно досипає.

А тут просто кидається собака. Вирішила, що в нього діарея, миттю встала, натягла куртку на піжаму, вийшли.

Я спросоння не одразу зрозуміла, що за гудіння на вулиці. Гучне, дедалі більше, яке прямує просто до нас. Покрутила головою й побачила "чорний літачок". Це вислів маленького хлопчика, сусіда з дачі. Так він назвав російський ударний дрон.

"Чорний літачок", здавалося, летів просто в нас із Гектором. Це тривало не більше ніж три секунди. Здавалося – вічність.

Удар був такий дзвінкий, що в мене заклало вуха. Вогонь і дим за 100 м від нас з'явилися миттєво. Доберман із неймовірною силою рвонув повідець і потягнув мене назад, до будинку. Я не знаю, як утрималася на ногах, собака в мене великий – 52 кг.

Поки ми бігли, краєм ока побачила, що біля тролейбусної зупинки чоловік лежить на землі. Встигла жахнутися: "Убило осколками!?" – але зупинитися не змогла, пес тягнув. Слава богу, уже з'ясували – усі живі.

Напевно, людина, як треба, лягла на землю, коли безпілотник летів над нами.

А я не здогадалася. Я загалом ці три секунди ні про що не думала. Жодної думки. Просто дивилася на "чорний літачок", як під гіпнозом.

І знаєте ще що. Уже вдома я відкрила Telegram-канали й побачила, що попередження було. Чорним по білому писали – летить у наш бік. А я навіть не глянула.

А якби навіть глянула, то що? Нічого. Це Харків, тут таке щодня.

Гектор досі тремтить, дала заспокійливі.

Я нарешті налила собі каву, вийшла на балкон, курю.

Сьогодні пощастило.

Харків, квітень 2026 року, звичайний четвер.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора