Юля з Харкова надсилає простирадла, Андрій із Дніпра – труси, В'ячеслав із Закарпаття – футболки. Друзі, госпіталям без нас не впоратися

Фото: Анна Гин / Facebook

Про людей. Зворушливе.

Займаюся з Гектором у кінолога – сидіти, лежати, поруч. Надходить повідомлення від пані Поліни зі шпиталю: "Неврологія просить простирадла кольорові. Щоб менше видно кров'яні плями".

Я кидаю собаці м'ячик: "Апорт!"  і поки він біжить, Юлі пишу. У неї своє ательє, авторське, вона в нас "постільних справ майстер".

Гектор іще з м'ячем не встиг повернутися, Юля відповідає: "У середу будуть".

І в середу були.

Їду за місто по партію розхідників – маски, халати, крапельниці. Пані Поліна пише: "Урологія просить труси, штани, футболки великих розмірів".

Я на світлофорі текст копіюю й кидаю у віконце Андрію з Дніпра, але мені чомусь Ірина з Києва передзвонює.

– Це вам величезні труси потрібно?
– Ага!
– Диктуйте адресу.

В'ячеслав із Закарпаття пише: "Нам тут випадково приїхало кілька ящиків кофт флісових і футболок, візьмете хлопцям?"

– Тю, звісно!
– Я там ще покладу трошки розхідників для травми.

Трошки.

Приїжджаю своєю машинкою на пошту, а там посилка розміром з індійського слона. Я однією рукою гуглю "терміново взяти в оренду причіп", іншою – Лілі телефоную.

У Лілі Mazda – трансформер, серйозно кажу. На кнопочку натискаєш, і Mazda перетворюється… перетворюється Mazda… на елегантний самоскид.

За 10 хвилин Ліля була в мене.

Як цей всесвіт працює?!

А кілька днів тому Костя з оперблоку додав мене у чат "Побутові потреби шпиталю". І мій телефон, не розпещений, скажу я вам, тишею, від такого натиску почав заїкатися.

Бо щохвилини:

– Реанімації потрібно два кондиціонери.
– У рентген потрібні москітні сітки на вікна. І флешка.
– У лабораторію необхідна сушарка для медичного одягу.
– У хірургію потрібна кришка для солдатського туалету.
– В інфекцію нада драбина та відра.
– У травму потрібні звичайні лампочки.
– У лор-відділення потрібні мопи для швабр (дуже), миючі засоби, мочалки кухонні, салфетки вологі, туалетний папір і драбина...

Сьогодні завантажили й відвезли всього, багато, двома машинами. Їду назад, думаю: звук якийсь новий. А це тиша дзвенить, бо телефон замовк.

Хвилин 20 мовчав. Лише.

Друзі, мені без вас не впоратися.

Їм без нас не впоратися.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора