Моє місто скалічене, знеструмлене. Фанерні вікна, бетонні блокпости, похмурі обличчя. Його ім'я не сходить із перших шпальт – "готується наступ"... Хер вам, а не Харків

Фото: Анна Гин / Facebook

Заїхала сьогодні у свій улюблений квітковий магазин на проспекті Героїв Харкова. Думаю, електрику вдень вирубають – я балкон приведу до ладу: вікна помию, квіти винесу, відростки пересаджу нарешті, а то коріння вже кілометрове.

Весна ж. Хай там що.

Дівчина мене зустрічає на порозі, каже: "Ой, ні, що ви, бегоніям рано ще на балкон, он уночі до нуля обіцяють".

І ми стоїмо з нею в залі із садовими трояндами, який приголомшливо пахне, і разом дивимося погоду. Сирена заволала, перезирнулися, мовчки перейшли у відділ із добривами, подалі від вікон, і обговорюємо вихід драцени із зимової сплячки.

Боже, як я люблю своє місто.

Здавалося б, воно таке велике, величезне, я в деяких районах навіть ніколи не була. Але таке крихітне.

Бабуся на ринку мені нещодавно каже: "Сьогодні сметана трохи кисленька, не така, як ви тоді брали". Тоді – це на початку березня. Пам'ятає.

На заправці, де ми залишаємо машину, коли йдемо з Гектором у парк, усі співробітники знають, які я курю цигарки і яку люблю каву. Добермана називають "наш красень прийшов". І біжать гладити за вушком.

Це моє місто.

З його вигуками "тю", "ля", "шо", якими можна висловити весь спектр наявних емоцій. Із його нескінченними лавочками, які, якщо продати, можна купити Монако. З його легкою зарозумілістю: "Не парк Шевченка, а сад Шевченка!" (закочує очі).

З його "тремпелем", "баклажкою", "кульком", "судочком" – термінами, яких не розуміють навіть у сусідній області.

Харків.

Я навчилася плавати в "річці-смердючці" на Салтівці й уперше зламала ногу, стрибаючи з найнижчої точки "канатки" на Павловому Полі. Я виросла на "студняку", бігала на побачення "під Градусник", фоткалася біля "дистрофіків", яких приїжджі називають Пам'ятником закоханим. Я знаю, чому "горбатий міст" – горбатий!

Моє місто. Сьогодні воно скалічене, знеструмлене, у деяких районах зневоднене. Фанерні вікна, бетонні блокпости, похмурі обличчя. Боляче.

Останніми днями його ім'я не сходить із перших шпальт видань – "готується наступ", "експерименти з новими бомбами", "евакуюйтеся".

І вчорашній фрагмент з ефіру кремлівських мерзотників. "Зрівняти Харків із землею!" Дядьки у студії схвально кивають.

Мені не страшно, ні, мені гидливо. Наче педофіл вимовляє ім'я твоєї дитини.

Я посаджу бегонії наступного тижня. Начхати на ваші "спроби дестабілізувати ситуацію і залякати населення".

Хер вам, а не Харків.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора