На 17-му поверсі нестерпно – чутно й видно кожен дрон і ракету. І ніби летить усе це просто у твоє вікно

А ми поїхали на виставку собак. Так, вона відбувається просто зараз у Харкові.

У прифронтовому місті, де кожен сьогодні молився, щоби дожити до ранку. Я не виняток.

Каюся, сидячи вночі в тамбурі, я просила творця, щоб тільки швидко, без мук. І бажано всім разом, одразу. Із собакою, птахом і рибками.

Так, сьогодні багато хто подумки прощався із життям. Це реально без перебільшень. Собачники тут одне одному зізнаються: не вірили, що виживуть.

"Я написала дочці, що люблю її", – каже хазяйка рудого лабрадора.

"А я внучці переслав пароль від своєї банківської картки", – сміється чоловік із біглем.

Сміх сьогодні в усіх нервовий, із надривом. Ніч справді була пекельною. Ми тут різного за три роки надивилися в Ха, але такого, вибачте, п...здеця ніхто не пригадає.

Кілька годин поспіль усе летіло, свистіло, дзижчало й вибухало одночасно. Дрони, авіабомби й ракети, здавалося, перебивали одне одного. Будинки хиталися, на парковках спрацьовувала сигналізація, скрізь спалахували пожежі.

Гуркіт був такої сили, що абсолютно глухі люди його "чули" через божевільну вібрацію. Чорний дим і зараз стоїть над містом.

За офіційними даними, Російська Федерація сьогодні вночі завдала по Харкову приблизно 60 найпотужніших ударів. Є загиблі й поранені, їхня кількість змінюється щогодини.

Із першим же вибухом Гектор став кидатися по квартирі. Намагався залізти під ванну, під килимок, під стіл, до мене на руки. Я вся подряпана, як жертва домашнього насильства.

У якийсь момент ми пішли на вулицю. Просто тому, що на 17-му поверсі нестерпно – не лише чутно, а й видно кожен дрон, кожну ракету. І ніби летить усе це просто у твоє вікно.

Від справжнього страху нудить. І тремтять руки.

Надворі не краще: дим, гар, крики, плач. І люди біжать до метро. Я із 2022-го не бачила такої картини. Дві жінки бігли до метро з малюками, загорнутими в ковдри.

Тварюки, варвари, нелюди скажені. Як ще можна назвати виродків, які кидають смерть на місто, що спить?!

Учора вночі кошмарили всю Україну, а сьогодні – Харків. Місту-герою виділили окремий день. Честь, трясця вашій матері.

Хтось каже: це помста за операцію "Павутина". А раніше що було? Три роки – це за що помста? Так, такого масштабного обстрілу за кілька годин ще не було. Але все ж у Харкові й області щодня гинуть люди.

Усі ці довбані 1200 днів повномасштабної війни.

Я так і не змогла заснути, навіть після відбою. Тим паче, в нас на 10.00 виставку заплановано. І її не скасували. Це ж Харків.

Наділа футболку принагідно і поїхали. Місто горить. Гектор посів друге місце.

Ми будемо жити. І працювати. І допомагати військовим. І сміятися.

Хер вам, а не Харків.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора