По суті, ми всі – смертники. Кожен, хто залишається в Харкові, розуміє: завтра це може бути його будинок, його близькі

Чергова російська авіабомба забрала життя трьох харків'ян і ще 50 людей покалічила.

Найжахливіше слово у цьому реченні – "чергова". Воно таке банальне, таке буденне. Воно ніколи не має стояти поруч зі словами "смерть" і "бомба". Але такі події у Харкові давно перестали бути сенсацією.

Бомб було кілька, одна з них влучила у житловий будинок навпроти автовокзалу. Дуже жваве місце. Субота.

Ми були недалеко, у ветеринарній клініці. Гектора вкусила якась хрінь на кшталт ґедзя, ходили до дерматолога. Удар був глухим, але вибухова хвиля прокотилася, здається, на кілька кілометрів.

Люди довкола здригнулися на мить і... пішли у своїх справах.

Я помітила: ми, харків'яни, дедалі частіше вимовляємо фразу "життя триває" – і вирушаємо на ринок по картоплю після "чергового" обстрілу.

Біля клініки є дитячий майданчик, за 10 хвилин після вибуху ми проходили повз нього. У піску смішно вовтузилися діти, а мамашки на лавочці жваво обговорювали нові краплі від нежитю.

Ні, ні – це не черствість, не байдужість і не геройство. Це емоційна втома, помножена на звичайний фаталізм. По суті, ми всі – смертники. Кожен, хто залишається в місті, розуміє: завтра це може бути його будинок, його близькі.

І цією жінкою із сьогоднішніх новин – "жінка миттєво загинула на зупинці тролейбуса" – може бути будь-яка з нас. Завтра.

Але я хочу сказати: не можна звикати до війни. Світ щоразу має чути слова: "черговий" злочин кремлівського режиму. "Чергове" безкарне вбивство. "Черговий" терористичний акт Путіна і його поплічників".

Розбирання завалів завершено, повідомили зараз рятувальники. Шестеро людей залишаються в реанімації, у дуже важкому стані. Пишуть, що серед них 12-річна дівчинка.

Харків, 22 червня 2024 року. Пост для Гааги.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора