Путінський "режим тиші" на Різдво дав світу бездоганний лакмусовий папірець, ідеальний тест на наявність критичного мислення, емпатії та совісті

Фото: Анна Гин / Facebook

Боже мій, подружка проклюнулася із Самари. 10 місяців мовчала. Без здрасті, без пердасті повідомлення з незнайомого номера (знайомий я ще в березні заблокувала).

"Режим тиші, якщо ти звернула увагу, – на велике християнське свято! Це до питання про безбожність нашого президента, за яке ти так топила. Я ж нічого не плутаю?"

Ти зовсім нічого не плутаєш, Свєто. "Грьобаний безбожник" – це моя лютнева цитата. Така м'яка, що навіть соромно тепер.

Я розповім тобі за цей найбільший акт милосердя на зрозумілому прикладі.

Твій дядько Толя, пам'ятаю, відмотав років шість суворого режиму за те, що по-звірячому п…здив власного сина (сорян – виховував).

Тільки коли 13-річний хлопчик опинився в реанімації, тітка ризикнула заявити на співмешканця до міліції.

А коли після обстеження спливли жахи постійних побоїв: старі переломи й вивихи, пошкоджена (будьмо чесними – відбита) нирка, поганий зір (бляха, я навіть пам'ятаю дослівно) через черепно-мозкову травму, яка протікала без медичного втручання, – як ти плакала. Як проклинала дядька.

Як до церкви ходила по відповіді, побожна ти моя. А я годинами заспокоювала тебе телефоном.

Тепер прикинь – на суді дядько Толя такий встав би і сказав: "Громадяни, що зібралися. Я ніколи не гамселив хлопчика на Різдво, Великдень і Воздвиження!"

І люди в залі такі: "А, ну так, тоді звісно. Благодійник наш, батько року, праведник, йопта".

Сподіваюся, Свєто, тобі бодай смішно.

Думаю, сьогодні у світі з'явився бездоганний лакмусовий папірець, ідеальний тест на наявність критичного мислення, емпатії та совісті. Попросіть будь-яку людину, незалежно від географії проживання, статусу, достатку і віросповідання висловити двома словами ставлення до цієї жахливої війни, розв'язаної божевільним тираном і його підданими.

Птн – хйло! Усе. Тест пройдено. Дві смужки. Ви – нормальний.

P.S. У тебе одна смужка, Свєтко. На жаль.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора