Старі люди обов'язково намагалися нас нагодувати... Минуло 15 років після зйомок фільму про Голодомор, їх більше немає серед живих, а вони все ще сняться

Фото: Анна Гин / Facebook

Майже 90 років тому радянська влада на смерть закатувала голодом мільйони українців. Сьогодні, в останню суботу листопада, країна вшановує пам'ять людей, по-звірячому знищених "великой империей".

Ідея зняти документальний фільм про ті події народилася 2006-го, коли Ющенко відкрив "таємні" архіви СБУ для журналістів.

Зрозуміло, що й раніше події початку 30-х років в Україні були відомі. Але реальні документи з печатками і підписами вбивць, імена яких на той час ще носили вулиці та проспекти міста, вражали.

Мені, тоді польовій журналістці, захотілося відшукати людей, які добре пам'ятають ті жахливі роки. До того ж не одного-двох очевидців, що живуть неподалік редакції, які щось розкажуть зі слів батьків (як це, чого гріха таїти, часто роблять у професії). Я шукала реальних дітей, які народилися і виросли в Харківській області у 20-х роках.

Пошук тривав майже пів року. Телефонувала до сільрад, фельдшерських пунктів, поштових відділень, патронажних сестер.

І знайшла. У кожному районі області.

Найчастіше це були навіть не села – хутори. Не дороги – напрямки. Не будинки – хатки.

У кожній сім'ї старі люди обов'язково намагалися нас нагодувати. Кашею, пиріжками, борщем. Чим завгодно, але "поки не поїсте, нічого розповідати не буду"!

Такі світлі.

В одному будинку народилася назва фільму – "Жорна". Я, міська дівчина, просто побачила дивний предмет у сараї.

"Ой, а що це таке?"

"Така штука, яка в ті роки перемелювала все".

Саме так. Перемелені люди, долі, життя.

Героїв цієї стрічки більше немає серед живих. Минуло 15 років після зйомок. А вони все ще мені іноді сняться, старі.

Найважча моя робота у професії.

17 годин відзнятого відео, 3,5 тис. кілометрів Харківською областю, 30 інтерв'ю.

Жодних коментарів чи думок політиків-істориків у фільмі немає. Мені хотілося, щоб висновки кожен глядач зробив сам. До речі, слова "голодомор" під час інтерв'ю я не вимовляла, просто просила своїх співрозмовників згадати дитинство.

Можливо, сьогодні, у день пам'яті, ви знайдете сили подивитися цей фільм. Посилання: "Жорна".

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора