Стою біля мами на кладовищі, навкруги бахкає. А дядько кричить: "Ідіть, бо зараз особисто до мами потрапите"

У Харкові знов важкий день. Чергова клята російська ракета потрапила в серце міста. Дякувати богу, упала між домами. 40 будинків здригнулися так, що посипалося скло. Загиблих немає, але 14 людей уже в лікарнях.

Доброго ранку.

А я вчора весь вечір проплакала. Була в мами на кладовищі, принесла її улюблені хризантеми на день народження. Стою, обіймаю свої хрести, навкруги щось бахкає. А мені треба ж батькам розказати, як ми з'їздили з театром у суботу до Києва. У нас так заведено в родині – все-все обговорити з подробицями.

І я кажу їм, що було дуже тепло, що було стільки світлих людей, і неймовірно щирих слів, і купа подарунків.

–  Якась мила жінка зв'язала для мене светр, уявляєш, мам?! А ще був справжній київський торт, який ми з акторами їли в перерві між другою й третьою виставою. А ще в мене тепер є білосніжні рукавички. А ще передали смаколики для Гектора, і, поки я була у ванній, він мені всю валізу заслинив…

Мені стільки треба було розказати.

–  Ідіть звідси, негайно! Ви що, не чуєте, летить? Сюди завжди прилітає.

Це підійшов співробітник цвинтаря.

Я вхопилася за холодний хрест, як у дитинстві хапалася за мамину руку, коли треба було йти до дитсадочка. Кажу: "Дайте мені дві хвилини, у мами день народження". А дядько черствий такий, суворий, уже відійшов, кричить: "Ідіть, бо зараз особисто до мами потрапите".

І я розплакалася, як дитина, не можу зупинитися.

Такий відчай накотив, як тоді у 2022-му.

Учора думала: завтра заспокоюся й напишу про вистави в Києві. А завтра, тобто сьогодні, знов жахіття в Ха.

Суки, кляті орки. Ненавиджу.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора