Біля Стіни Плачу люди тихо моляться різними мовами, але, стоячи там, я двічі встигла почути слово "перемога"

І доки Ілон Маск лише розробляє маршрути космічних подорожей, українці спокійно можуть літати на Марс і назад. Тому що сьогодні будь-яка мирна країна для нас, особливо та, де сонце й море, – зовсім інша планета.

Щасливі люди. Засмагають, купаються, грають у пляжний волейбол, танцюють на набережній. Я протягом перших двох днів просто не вірила, що таке можливе. Дуже складно перебудуватися – мімічні м'язи, які відповідають за звичайну усмішку, майже атрофувалися.

Мирною країною, не повірите, я обізвала Ізраїль. Мене по-доброму здивувала новина, де "жителя, який не встиг сховатися в укритті в момент обстрілу, забрала швидка допомога – він був шокований". Або картинка, де хвіст ракети стирчить за метр від автомобіля із цілим склом і без жодної подряпини.

Палестинські терористи роблять ракети з гівна й палиць. Слава богу.

Постояла біля Стіни Плачу, помовчала про наше, сокровенне. Там люди тихо моляться різними мовами, але я двічі встигла почути слово "перемога", присягаюся.

У Єрусалимі великі зелені папуги п'ють із калюж. Релігійні чоловіки ходять у величезних лисячих шапках. А молодики носять недопалки на черевиках, підсунувши їх під шнурки.

Я ж кажу, інша планета.

До речі, знаєте, чому "бички" у взутті?! Нерозбещені кернесівськими урнами (харків'яни зрозуміють) жителі, щоб не смітити – попаливши, штовхають недопалок під шнурок черевика, і так можуть іти два міста поспіль, доки не натраплять на сміттєвий бак.

Ми багато ходили. І ось що я вам скажу: ніщо так не прикрашає відпустку, як українські прапори на балконах Тель-Авіва, Відня, Братислави…

Дякую, люди.

Це були найкращі 13 днів у моєму житті. Усі 10 міст, вісім поїздів, чотири автобуси, два літаки – того вартували.

Я обійняла доньку, зустріла друзів, яких не бачила роками, згадала, який чудовий світ без х…йла по сусідству.

Рідне місто вітало мене несамовитим завиванням сирени просто на харківському вокзалі.

P.S. Під час поїздки десятки очей дивилися на мене з подивом: "Чому ти не залишишся?" Я традиційно посилалася на тварин, на волонтерські проєкти, незнання мов. На що завгодно, соромлячись зізнатися в головному. Я люблю Україну.

Ну, у якій ще країні світу можна до хрипоти кричати "Фортецю Бахмут" разом із таксистом. Добрий день, моя плането, я вдома.

Джерело:  Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора