Від заяви про неприпустимість цензури хочеться наблювати прямо перед ерефським павільйоном бієнале

Погрози Євросоюзу позбавити €2 млн фінансування, звернення 20 міністрів ЄС і заклики світових діячів культури не допомогли. Росіяни перемогли – вони залишаються учасниками 61-го Венеційської бієнале.

Організатори "звиздять", що жодних санкцій ними не порушено. Їх не хвилює, що рашистська федерація розікрала українські музейні фонди, знищила історичні пам'ятки, бомбить храми й, найстрашніше, – вбиває українських митців: таких як оперний співак Василь Сліпак, письменниця Вікторія Амеліна, поет Гліб Бабіч, казкар Володимир Вакуленко... Цей некролог досить чималий. Він достойний, аби стояти прямо на вході в російський павільйон.

Але організатори бієнале триндять беззубу мантру, від якої смердить російською пропагандою, що "виставка має залишатися "місцем діалогу, відкритості й художньої свободи".

А від заяви про неприпустимість цензури хочеться наблювати прямо перед ерефським павільйоном. Бо цензура – це  норма для Росії. А свобода не притаманна російським рабам. Для Росії норма через культуру просувати свої фейкові цінності. Бо спочатку заходить так званий культурний десант, а лише потім на танку приїжджає "русский мир" із катом-окупантом.

Джерело: Володимир Горковенко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора