У серпні 1991 року ми виграли. Вільні країни Балтії, Молдова, виривається з наших обіймів Україна, тріщить диктатура в Білорусі

Серпень 1991 року не подобається сьогодні майже нікому. Владі – тому що вона з жахом дивиться на будь-яку ситуацію, коли люди беруть свою долю у свої руки. Багатьом із тих, хто був тоді проти ДКНС, – тому, що вони втомилися, розчаровані і зневірені в можливості нормального життя в нашій країні.

Нам кажуть, що нас, тих, хто були тоді біля Білого дому, обдурили, що ми були наївними, пішли за міражем. Про всіх не скажу, але мене ніхто не обманював і наївним я теж не був. І за всі ці роки я жодного разу не пошкодував, що був там і не пішов звідти, коли стали ширитися чутки, що зараз почнеться штурм. Треба буде, ще піду.

Нам кажуть, що все, що сталося тоді, не має жодного значення тому, що Радянський Союз був приречений – із тисячі причин. Це так, але якби люди в Москві, у Пітері і в інших містах не вийшли тоді, ДКНС би переміг, а комуністична диктатура проіснувала б ще якийсь час. Вільна воля людей була необхідною умовою перемоги. Без цього нічого б не вийшло.

Нам кажуть, що все програно. Звісно, ніхто 30 років тому не міг і у страшному сні собі уявити такого відкату – цензури, репресій, брехні. Так, ми програли масу битв, які були після серпня, але це не скасовує того факту, що тоді ми виграли.

Ба більше, зовсім не всі плоди тієї перемоги знищено. Вільні країни Центральної Європи і колишні республіки Прибалтики, вільна Молдова, виривається з наших обіймів Україна, тріщить диктатура в Білорусі.

Але й у нас не все повернулося. Не кажучи вже про те, що у нас за всіх викривлень – ринкова економіка, що у країну повернулася – очевидно, що назавжди, – приватна власність, змінився сам характер режиму. Диктатура КПРС оголошувала себе вічною, не пов'язаною з конкретними іменами. Зміна вождя не означала зміни системи, у кращому разі – її невелику трансформацію. Сьогоднішня ж персоналістська диктатура у принципі не може пережити свого лідера, а жодного проєкту "вічності" не проглядається. Зміни незабаром.

Коли після вбивства Царя-визволителя його син Олександр III почав демонтаж реформ, він повернув багато, але навіть не намагався повернути кріпосне право. Так і зараз. Маятник російської історії і далі розгойдується, але завдяки тому, що сталося 30 років тому, ми перебуваємо зараз у кращому становищі, ніж тоді.

Не опускайте рук!

Джерело: "Эхо Москвы"