У Києві не здригаєшся, побачивши силовиків. Тут повітря свободи вдихаєш на повні груди. У Росії цього відчуття безпеки немає

Ніхто досі не знає, де відучора СММ-менеджер штабу Навального Олександр Шепелєв. Учора до нього додому, у Люберці, постукали пожежники. Серед пожежників майнула підозріла балаклава, але ті запевнили, що ні, що ви, подивіться у вікно – он машина наша, пожежна, хіба ви нам не вірите?

Машина дійсно стояла, віри дійсно не було. І не дарма. Тому що "пожежникам" набридло прикидатися, і вони пригрозили випиляти двері болгаркою. Їх довелося відчинити – і спецпризначенці поклали Олександра і журналістку "Медіазони" Олю Ромашову, яка живе з ним, обличчями в підлогу.

Потім молодих людей розділили, і Олександра в замкненій кімнаті стали катувати, вимагаючи пароль від техніки. А Олі, що залишилася на кухні, на його крики говорили, що він просто ось такий гарний актор.

У підсумку Олександра відвезли ФСБшники – і він зник.

Є відома фраза Черчилля про переваги демократії: якщо зранку дзвонять вам у двері – це молочник. Нам у двері зранку молочник не дзвонить уже давно.

Я, приїхавши зараз на кілька днів до Києва, можу порівняти дві атмосфери. Адже це відчутно, розлито в повітрі: коли йдеш тут вулицею – і розумієш, що люди можуть говорити, що хочуть. Стояти із плакатами. Голосно не любити владу. Не здригатися, побачивши силовиків. Це початок демократії: просто не боятися держави і не чекати вранці дзвінка.

Про бонуси на зразок телеефірів, на яких тебе не намагаються заткнути, обдурити або нарізати в безглузде мукання, я й не кажу – я тут просто спілкуюся із журналістами вже другий день поспіль і дивуюся, як ми у принципі забули, що таке нормальна тележурналістика. Як звикли виживати в інтернеті – і здається, що воно скрізь так. Але ж ні, у Києві в людей є телевізори, у них є різні канали, і жарт "не забудьте викинути телевізор" не дуже зрозумілий.

Відразу обмовлюся: це не означає, що в сусідній країні все чудово, без проблем – але ще раз: повітря. П'янке повітря свободи, яке можна вдихати на повні груди. І не чекати, що до тебе в номер вломилися пожежники, молочники і двічі краснознаменна пральня.

Із цього відчуття – тієї самої безпеки, яка нам у вухах нав'язла, – і починається демократія та правова держава. А там, де право, там справедливість. Цього відчуття немає в Росії.

Джерело: Дмитрий Гудков / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора