В Азербайджані почули відлуння війни. Після припинення бойових дій жертвами підривів на мінах, що залишилися, уже стали 120 осіб

Відлуння війни. Це страшне словосполучення я вперше почув у школі, коли нам розповідали про тяжкі наслідки найкривавішої війни в історії людства – Другої світової. Ішлося, зокрема, про те, як через роки і навіть десятиліття в лісах України, Росії, Білорусі та інших республік колишнього СРСР знаходили міни, які встановили німецькі нацисти, гітлерівська армія.

Через довгі роки і в Азербайджані почули відлуння війни. Але іншої, 44-денної, що завершилася блискучою перемогою азербайджанської армії, звільненням семи районів Азербайджану, які майже 30 років були під вірменською окупацією.

Вірменія свою поразку в ній визнала офіційно. Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян поставив підпис під тристоронньою заявою про припинення бойових дій у ніч із 9-го на 10 листопада 2020 року. По суті, це був акт про капітуляцію. Але, на жаль, навіть підписавши його, вірменська сторона зробила все для того, щоб відлуння війни звучало в Азербайджані якомога голосніше.

Так, на жаль, і відбувається. У минулу п'ятницю прийшла трагічна новина. У районі села Сусузлуг звільненого від окупації Кельбаджарського району підірвалася на міні військова вантажівка із журналістами. Унаслідок цього загинули оператор AzTV Сирадж Абішов і співробітник державного інформагентства "Азертадж" Магеррам Ібрагімов. Незабаром стало відомо ім'я третього загиблого – Аріф Алієв. Чотирьох людей доправили в лікарню.

Чому сталася ця трагедія? Тому, що вірменська сторона замінувала в Кельбаджарському районі все, що тільки встигла. Навіть хаотично покидаючи цю звільнену частину Азербайджану, вони розставляли міни. Щоб якомога більше азербайджанців, які повернулися на рідну землю, загинули або дістали поранення. На жаль, уже після припинення бойових дій жертвами підривів на мінах, що залишилися з війни, стали 120 громадян нашої країни. І цей скорботний список шириться.

Тому що керівництво Вірменії, грубо порушуючи норми міжнародного гуманітарного права, відмовляється передати Азербайджану карти мінних полів на звільненій азербайджанській території. І це незважаючи на те, що Азербайджан спрямував чергову скаргу до Європейського суду з прав людини у зв'язку з відмовою Вірменії надати ці карти.

Водночас доказів провини вірменської сторони було більше, ніж достатньо. Зокрема, на викладеному у Twitter відео якийсь вірменський полковник Корюн Гумашян каже: "Мій контингент і я встановили 17 вантажівок мін біля Лачина і Кельбаджара, ви не зможете нічого робити в цьому районі через міни. Поверніть нам наших військовополонених, і я надам карту мін". Це відкрите бравування використанням терористичних методів проти Азербайджану вже після закінчення 44-денної війни.

На жаль, ми поки так і не побачили головного – готовності провідних світових держав тиснути на Вірменію в цьому питанні. Це жахливо, обурливо, нечувано. Але така цинічна реальність, такі горезвісні подвійні стандарти, за якими живе світ. Азербайджан усе це бачив протягом усіх майже трьох десятків років, що тривала окупація територій нашої країни. За всі ці роки проти Вірменії, яка окупувала п'яту частину земель сусідньої держави й відмовлялася виконувати резолюції ООН, не було введено санкції.

Що таке подвійні стандарти, на жаль, дізналася і Україна. Позиція деяких держав світу і багатьох, на жаль, політиків щодо Росії, через провину якої на Донбасі досі гинуть люди, викликає жаль і розчарування. Але точно так само, як Азербайджан зумів домогтися справедливості, зможе її досягти й Україна. Я особисто в цьому не сумніваюся.

Джерело: "ГОРДОН"