"Таємні товариства" можуть мати різні форми в різних країнах. Як ФСБ у Росії або як українські "любі друзі"

Свого часу у промові президента США Джона Ф. Кеннеді у 1961 році прозвучали застереження, які залишаються навіть більш актуальними у 2026 році. Лише через кілька місяців після інавгурації, 27 квітня 1961 року, він застеріг від непрозорих для суспільства дій "таємних товариств", а також від "монолітної й безжальної змови" проти демократій із їхнього боку.

Підміну прозорих й інституційно підконтрольних суспільству процедур і дій урядів та непрозорі поради, незрозумілі кадрові призначення й таємні дії урядів із прихованою від суспільства під впливом "таємних товариств" мотивацією Джон Кеннеді вважав чи не головною загрозою для демократій. А журналістів і ЗМІ – відповідальними за політичну культуру суспільств і наслідки по обранню до влади справжньої, а не бутафорської політичної еліти.

Такі "таємні товариства" в наші дні можна назвати як Deep State. І вони можуть мати різні форми в різних країнах світу. На кшталт формальних, як КВІР в Ірані чи ФСБ у Росії. Або неформальні, як українські "любі друзі" чи фактично "політичні ОЗГ" з олігархічно-кланового найближчого оточення влади. Без будь-якої прозорої й інституційно закріпленої їхньої відповідальності за таємні поради і вплив на владу.

Актуальна й у наші дні промова Джона Кеннеді 1961 року протягом десятиліть дивувала істориків і політиків. Президент США Кеннеді, маючи за плечима авторитетну родину, довгий шлях до політики й доступ до таємної інформації спецслужб США, знав багато. Але, на відміну від багатьох політиків, він ще мав совість і честь бойового офіцера під час Другої світової війни. Отже, очевидно, хотів донести свої знання до публіки ще в 1961 році.

Порівняйте також застереження Джона Кеннеді із застереженнями іншого генія того часу – композитора і співака власних творів Джона Леннона з легендарного квартету The Beatles, які він зробив у 1968 році. Це були також застереження ще одного шляхетного душею аристократа, але зі світу не армії, а мистецтв. Який був змушений періодично втручатися в політику, також відчуваючи й передбачаючи душею справжнього творця прекрасного й вічного небезпеку для всього людства.

Ці порівняння особливо корисні й для нас, українців. Щоб уявляти насамперед, якою насправді має бути політична еліта. Визначення якої дав і український геній кардинал Любомир Гузар: "Еліта – це люди, котрі вміють дивитися далеко вперед і зберігають головне – людську гідність. Еліта – це люди, які відзначаються життєвою мудрістю. Мудрість полягає не тільки у знаннях, бо хтось може мати великі знання, а не бути мудрим. Мудрість – це здатність побачити дійсність у її контексті, цілісно".

Тобто ознаками справжньої еліти, яку має обирати народ у владу, мають бути якості, доведені попереднім життям і біографіями:

• мудрість, доведена словом і ділом;
• системне й панорамне, а не поточне і кліпове, бачення світу;
• вміння передбачати майбутнє й події, які загрожують твоєму народові, державі й людству;
• здатність до публічного застереження інших від загроз для них, навіть ризикуючи втратити власну популярність чи стати незрозумілим;
• уміння, зберігаючи власну гідність, брати на себе відповідальність за захист інших, незважаючи на особисті ризики.

Отже, промова Джона Кеннеді:

"...Пані й панове!

Саме слово "таємність" суперечить вільному й відкритому суспільству; і ми як народ – історично й за своєю суттю – перебуваємо у протистоянні таємним товариствам, таємним орденам і закритим зібранням. Дуже давно ми вирішили, що небезпеки надмірного й незаконного приховування важливих фактів значно переважають небезпеки, на які посилаються, щоб виправдати таке приховування.

Навіть сьогодні немає сенсу протистояти загрозі, яку становлять таємні товариства, шляхом копіювання їхніх довільних обмежень. Який сенс у виживанні нашої нації, якщо наші традиції не виживуть разом із нею? Й існує дуже серйозна небезпека, яка потребує публічності, щоб захистити себе від тих, хто прагне запровадити офіційну цензуру і приховувати факти. Це те, чому я не збираюся дозволяти зростати; це те, що потребує контролю.

Жоден службовець у моїй адміністрації – незалежно від того, високого чи низького він рангу, цивільний чи військовий, – не повинен інтерпретувати мої слова сьогодні ввечері як привід для цензурування новин, для придушення інакодумства, для приховування наших помилок або для того, щоб приховувати від преси і громадськості факти, які вони мають право знати.

По всьому світу ми протистоїмо монолітній і безжальній таємній змові, яка передусім покладається на приховані засоби для розширення своєї сфери впливу – на інфільтрацію замість вторгнення, на повалення замість виборів, на залякування замість вільного вибору, на нічних терористів замість денної армії.

Це система, яка мобілізувала величезну кількість людей і колосальні матеріальні ресурси для створення тісно пов'язаної, високоефективної машини, що здійснює військові, дипломатичні, розвідувальні, економічні, наукові й політичні операції.

Ці приготування приховані, вони не оприлюднюються. Їхні помилки ховаються, а не з'являються на перших шпальтах газет. Їхні інакодумці мовчать, а не виступають із похвалами. Питання про витрати не ставляться, чутки не друкуються, таємниці не розкриваються...

...Не президент повинен боятися прискіпливого погляду громадськості на свої програми. Саме з такого погляду народжується розуміння, а з розуміння – підтримка або опір. І те, й інше необхідні.

Я не прошу ваші газети підтримувати адміністрацію. Але я прошу вашої допомоги у величезному завданні інформування й попередження американського народу. Що стосується мене – я повністю впевнений у відгуку й відданості наших громадян, коли вони повністю поінформовані.

Я не тільки не можу придушувати полеміку серед ваших читачів – я вітаю її. Ця адміністрація має намір бути безсторонньою щодо власних помилок; як одного разу сказав мудрий чоловік: "Помилка не стає помилкою, поки ви не відмовляєтеся її виправити".

Ми маємо намір повністю брати на себе відповідальність за наші помилки, й ми очікуємо від вас, що ви будете вказувати на них, коли ми самі їх не помічаємо.

Без дискусій і без критики жодна адміністрація, жодна країна не може досягти успіху – і жодна республіка не може вижити. Саме тому афінський законодавець Солон постановив, що для будь-якого громадянина є злочином ухилятися від публічної полеміки.

І саме тому наша преса була захищена першою поправкою – єдиний вид діяльності в Америці, спеціально захищений конституцією.

Існує вона передусім не для того, щоб розважати й веселити, не для того, щоб акцентувати увагу на тривіальному чи сентиментальному, не лише для того, щоб "давати публіці те, що вона хоче".

Вона існує для того, щоб інформувати, пробуджувати, відображати, попереджати про наші небезпеки й наші можливості, показувати наші кризи й наш вибір, вести, спрямовувати, навчати й іноді навіть збурювати громадську думку.

Це означає значно ширшу сферу діяльності й аналіз міжнародних новин – бо вони не десь далеко, вони зовсім поруч.

Це означає більшу увагу до поглиблення розуміння новин. І це, зрештою, означає, що уряд на всіх рівнях повинен виконувати свої зобов'язання щодо надання вам усієї можливої інформації, яка виходить за межі вузьких рамок національної безпеки, – і ми маємо намір це робити.

І саме для друкованої преси – для тих, хто веде літопис людських дій, для хранителя його совісті, для кур'єра його новин – ми шукаємо сили й допомоги.

І ми впевнені, що з вашою допомогою людина буде такою, якою вона була народжена бути – вільною й незалежною".

На завершення, ці слова були промовлені президентом країни, яка переживала важкі часи холодної війни зі світовою комуністичною системою. Американське суспільство було розколоте війною у В'єтнамі. Але для Джона Кеннеді історичні коріння і принципи американської демократії, яка, до речі, на століття молодша, ніж українська козацька демократія, важили більше, ніж особиста популярність чи інстинкт самозбереження. Він відчував свою єдність з історією американського народу і просто продовжував історичну традицію і справу попередніх керівників держави – батьків-засновників її демократії, як Томаса Джефферсона, та її послідовників, як Елеонора Рузвельт.

Джерело: "Українська правда"