Лукашенко почав здавати позиції, щодо яких раніше пручався довго й жорстко. Потрібний Кремлю ефект

Договір про "гарантії безпеки" між РФ та Білоруссю. "Єдиний ринок" електроенергії, "зняття суперечностей" у податковій і митній сферах – загальні слова, які лунали сьогодні на зустрічі Путіна й Лукашенка.

У реальності можна констатувати, що тактика "похолодання" перед електоральною компанією 2025 року дала потрібний Кремлю ефект. У прагненні провести "безпроблемні вибори" Лукашенко почав здавати позиції, щодо яких раніше пручався довго й жорстко.

Москва поспішає максимально зав'язати на себе Мінськ, розуміючи, що:

• посилення впливу Китаю на події в Білорусі може призвести до поступового "перетікання" союзника до потужнішого партнера. Тим більше, що приклад Казахстану, президент якого дедалі активніше демонструє Путіну його місце, – перед очима;
• після "виборів" Лукашенко знову може спробувати піти на контакт із країнами ЄС і США. І, враховуючи "чинник Трампа", відсутність єдиної стратегії на білоруському напрямі може навіть бути успішною. Тоді до "китайського балансиру" додасться "європейський";
• але Лукашенко надто любить владу. Тому демонстрація "холодного ставлення" до його бажання компенсувати психологічну травму 2020 року може спрацювати. Головне – не перегнути палицю. Бо Лукашенко надто любить владу.

Так Кремль плавно підвів оточення Лукашенка до підписання вкрай небезпечних для Білорусі (як самостійної держави) документів.

Судіть самі.

Податки. Економіка РФ має сировинну базу. Білорусі – промислову. Єдині підходи до оподаткування за такої ситуації позбавляють одного з партнерів шансів на випереджальний розвиток. Тобто залишають місце "економічного придатка", який завжди буде слабішим, ніж основний партнер.

Митниця. Пам'ятаймо попередній пункт, а також транзитний статус Білорусі. Та й специфіку митних пільг для резидентів ВЕЗ і технопарків. Останнє особливо важливе, але для Білорусі. Але не для РФ. Тобто подальший рух у бік координації митних режимів може призвести до деконструкції бази, яка й забезпечувала хоч якийсь технологічний розвиток країни.

Договір про "гарантії безпеки". Тут важливо дивитися, що всередині. Путін педалює тему "ядерної зброї" і так званого комплексу "Орєшнік". Це спроба демонстрації, що за будь-яких варіантів розвитку ситуації в Білорусі зацікавлені сторони змушені будуть контактувати із Кремлем. Водночас, природно, що навіть якщо ЯЗ в Білорусі є і навіть якщо розрекламована Путіним ракета з'явиться у країні, контроль над застосуванням буде в Москві і тільки в Москві. Чому? А тому, що "Лукашенко надто любить владу".

І це – "подвійний сигнал". З одного боку, спроба демонстрації Пекіну, що той "не встигає" зі своїм входженням у білоруські процеси. З іншого – підвищення ставок перед країнами Заходу і передусім США. Демонстрація готовності розширювати потенційну зону нестабільності, якщо (і тут згадуємо нещодавні заяви Путіна і Лаврова) тільки не буде компромісу щодо України, який задовольнить РФ.

Щодо решти варто почекати на появу тексту договору (принаймні його відкритої частини). У Мінську такі документи традиційно будуть "страшною таємницею". А ось у Москві опублікують. І якщо там є пункт, аналогічний п. 4 із "договору про стратегічне партнерство між РФ і КНДР", то Республіка Білорусь руками Лукашенка зробила колосальний стрибок до участі у великій війні.

Сам Лукашенко, цілком імовірно, сподівається "дочекатися виборів" і "відпетляти", як він це багато разів уже намагався з різним ступенем успішності. Але новий пірует, зважаючи на комплекс підписаних договорів, провернути буде вкрай складно. Якщо тільки не з'явиться якась зовнішня сила, здатна "подати руку". Приклад Казахстану й Узбекистану залишає трохи місця для оптимізму.

Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора