Збиття Shahed у Білорусі – демонстративне, особливо на тлі небажання Польщі й Румунії їх збивати

Білорусь. Процеси.

Кінець 2024 року може стати періодом початку публічних (маю на увазі саме публічних) консультацій щодо рамок українсько-російських переговорів (звісно, за участю інших країн).

На цьому тлі для Лукашенка політична ситуація складається не дуже. Є розуміння потреби транзиту. Але є й бажання йти на наступний строк. Водночас немає згоди на "ще п'ять років нетримання посинілими руками влади" ні від Москви, ні від Пекіна.

Для Москви питання Білорусі й Лукашенка особисто можуть стати або елементом для створення видимості політичного успіху в разі масштабних поступок Україні щодо мирного процесу. Або (уже якщо вдасться "викрутити руки Україні") чинником, на який не варто звертати увагу. Тобто спробувати якщо не приєднати, то суттєво посилити свій вплив аж до прямого кураторства внутрішніх процесів.

Для Пекіна Білорусь як суб'єкт важлива. З Лукашенком складніше. З одного боку, у нього добрі стосунки із Сі, з іншого – низки завдань "домашньої роботи" не виконано досі. У Піднебесній теоретично можуть погодитися на варіант виборів, але за умови подальшої трансформації системи. Причому не лише у сфері економіки, а й політики.

Простіше кажучи, Китаю потрібно, щоб офіційний Мінськ продемонстрував здатність виходу зі спіралі ескалації із сусідами. Якщо водночас буде продемонстровано бажання дистанціюватися від Кремля – буде лише плюсом.

Але, окрім питань співучасті у війні, у Білорусі триває політична криза. Так, вона не така, як 2020 року, але фрагментація суспільства залишається, а електоральне ядро Лукашенко скоротилося приблизно до 25% серед міського населення (що дає діапазон 25–35% для оцінки загалом по країні).

З огляду на чинник 2022 року, простих виходів для офіційного Мінська мало. Тобто "перегорнути сторінку" просто після символічного жесту не виходить. Утім, це можна організувати, тим паче, що емігрантські центри опозиції дедалі більше втрачають можливість впливу на процеси всередині країни. І в низці держав ЄС бачать це, замислюючись над тим, як трансформувати політику на білоруському напрямку.

"Перегорнути сторінку" просто так не може й Лукашенко. Для автократа важливо на внутрішньому полі демонструвати свою силу, а різкий розворот (зокрема й у внутрішньополітичних питаннях) загрожує втратою лояльності частини оточення. Другий аспект – його особиста травма від 2020 року – Лукашенко хоче бачити й сам собі довести, що "люди його люблять".

Потрібен символічний акт. І вибори 2025 року можуть стати такими. Де або сам Лукашенко (після намальованих йому 99,9%, але без протестів на вулицях) із "позиції переможця" заявляє про потребу дружити із сусідами. Або ще краще для країн ЄС – його змінник говорить про нову політику.

Але для 2025 року потрібно вирішити кілька завдань:

1. Забезпечити базу – тобто розпочати зрушення у відносинах із ЄС.

2. Продемонструвати готовність до трансформації політики (тут як для ЄС, так і для КНР).

3. Заручитися підтримкою сильного партнера як балансиру впливу Москви (ну тут явно Пекінський трек).

4. Поглибити розкол усередині білоруського суспільства. Насамперед за лінією "опоненти Лукашенка всередині країни – еміграційні опозиційні групи". Цей розкол уже є, і він сильний. Але демонстрацією "неефективності" роботи нової білоруської опозиції (ідеться про структури, які виникли після 2020 року) разом із процесами всередині країни можна його поглибити.

З урахуванням сказаного вище ми фіксуємо таке.

1. Із червня 2024 року триває рокірування управлінців (від області до уряду) з поступовим зменшенням впливу "людей у погонах".

2. Укази про помилування політичних в'язнів ризикують стати регулярними. Так би мовити, потроху, але 20–30 осіб, але раз чи двічі на місяць. Де список звільнених можуть обговорювати з дипломатами країн ЄС, але не можуть – із віленським чи варшавським центрами нової опозиції.

3. Різке (більш ніж удвічі порівняно з весняними даними) зниження кількості спроб перетину білорусько-польського кордону нелегальними мігрантами.

4. Більш як 11 китайських делегацій на рівні міністерства й вище в Білорусі з 15 червня до кінця серпня.

5. Анонсовано конференцію щодо "боротьби з нелегальною міграцією", на яку запросять керівників МЗС низки європейських держав. Тобто Лукашенко спробує домовитися про зручний для всіх варіант виходу з міграційної кризи.

І нарешті, шоу на українському напрямку. Для РФ є заяви про перекидання мало не всієї армії до кордону. Українські прикордонники заявляють, що кардинальної кількісної та якісної зміни ситуації не відбувається.

А останніми днями – початок процесу збиття Shahed, які залітають на білоруську територію. Поки без різких заяв Лукашенка стосовно цього. Але процес має демонстративний характер, особливо на тлі небажання збивати "залітні БПЛА" Польщею й Румунією.

Лукашенко демонструє готовність до торгів. І цей торг він бажає розпочати якомога раніше, щоб узимку 2025 року можна було вже демонструвати наступний етап трансформації політики. Йому важливо забезпечити собі стійкість до заморожування (або припинення) війни в Україні. І це питання як його особистого майбутнього, зокрема в разі транзиту влади.

А отже, ми станемо свідками ще не однієї цікавої історії на білоруському напрямку. Аж до неймовірного – створення "опозиційної партії" всередині Білорусі. Не сьогодні, але трохи пізніше, 2025-го.

Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора