Будинки без опалення – найбільша мука на війні. Пекло пече холодом, а не вогнем

Ще одна мрія мого дитинства – довго тулитися до живого вогню – здійснюється в ці часи. У нашому будинку грубка – центральний елемент, навколо неї крутиться все. Я раніше не усвідомлював, що без грубки дім не матиме жодного сенсу, буде помиральним склепом. Я провів чимало часу в будівлях без опалення, і це була, мабуть, найбільша мука для мене під час війни.

У силу своїх обов'язків я мусив мало рухатися, сидіти, втупившись в екран. Ми воювали з ворогом, у той час як інший невблаганний ворог нас перемагав. Холодні навколишні стіни повільно розчленовували мою душу, виймали життя з мого тіла. Відтоді я міцно запам'ятав, що пекло пече холодом, а не вогнем.

Їжа, тепло й надія – це грубка. Дім – це машина для життя, і грубка, піч, камін – це двигун цієї машини, без якого вона не працюватиме. І старі будинки тепер у моїх очах виглядають встократ більш довершеними машинами, порівняно з немічними сучасними будівлями, мудро сконструйованими. Тепер я значно більше знаю, як виглядає щастя.

Стіни без вогню, на штучному теплі – це радше неволя, а от живе полум'я робить будинок осередком щастя. Газ – краще за електрику, вугілля – краще за газ, але дрова – понад усе, ніщо не зрівняється з дубом, березою чи смолистою сосною, коли вони, згоряючи, віддають накопичене сонце. Затишок від дров'яного вогню в зимову пору – невимовний. Запах, звук, світло й тепло – мабуть, вогонь є найближчим родичем душі в цьому світі.

Життя – це вогонь, тільки трохи ніжніше.

Джерело: Ihor Lutsenko / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора