Байден намагатиметься побудувати коаліцію на Близькому Сході. Але створення "близькосхідного НАТО" зараз неможливе

Сьогодні президент США Джозеф Байден розпочинає своє турне по Близькому Сходу. Він приїде до Ізраїлю та Палестини, а потім вирушить до Саудівської Аравії на зустріч зі спадкоємним принцом Мухаммедом ібн Салманом.

Одним із питань, яке лежатиме в основі порядку денного цього візиту, стане формування нової постамериканської архітектури безпеки в регіоні, у якій Вашингтон прагне зберегти лідерство.

Головне завдання Білого дому – створити/допомогти побудувати регіональну коаліцію, до якої увійдуть дружні країни і яка захищатиме основні інтереси США, а також стримуватиме вплив конкурентів – Ірану, Росії, Китаю, можливо, Туреччини чи когось іншого, кого США вважатимуть противником.

Поступовий відхід США з Близького Сходу, що розпочався за пізнього Обами, залишився на порядку денному Байдена. Але, перш ніж самоусунутися від регіональних процесів для переорієнтації на стратегічне протистояння з Китаєм, Штатам потрібно, щоб той вакуум впливу, який вони залишають, заповнили партнери та союзники, а не вороги й суперники.

Тому багато уваги приділяють тому, щоб спрямувати процес кристалізації нового регіонального порядку в потрібне русло, щоб у його основі лежала зв'язка Ізраїль плюс аравійські монархії, плюс традиційні союзники США, такі як Єгипет, Йорданія, Марокко, можливо, Туреччина, якщо її вдасться перетягнути в прозахідний табір 2023 року.

І тому напередодні візиту в пресі так багато писали про різні угоди між Ізраїлем і аравійськими монархіями, а також із цієї причини Байден просуває ідею Трампа, намагаючись розширити Авраамові угоди за допомогою Саудівської Аравії, яку президент США зближуватиме з Тель-Авівом.

На мою думку, створення просто повноцінного "близькосхідного НАТО", як дехто у ЗМІ називає цей проєкт Вашингтона, неможливе найближчим часом із кількох причин.

Перша – недовіра між арабами та Ізраїлем. Одна річ, коли йдеться про природну комерційну вигоду від ізраїльсько-арабського партнерства, яка лежала в основі Авраамових угод, а інша річ – будувати систему колективної безпеки та працювати спільно над регіональними проблемами. Швидко такий досвід не з'являється, особливо з огляду на токсичність Ізраїлю серед арабських країн.

Друга – різний погляд на Іран. Далеко не всі країни вважають Іран всесвітнім злом або воєнною загрозою №1. Об'єднати регіональний альянс на основі протидії лише Ірану – це ситуативне партнерство у кращому разі, яке буде актуальним не для всіх країн, точно для Ізраїлю і, можливо, ОАЕ.

Третя – неврегульовані конфлікти. Для стабільної довгострокової системи необхідно знайти хоча б проміжне тимчасове вирішення основних конфліктів, у яких Ізраїль та арабські країни можуть займати різну позицію та сторони. Поки що з боку США не видно масштабних ініціатив. Першим краш-тестом, на мою думку, стане війна в Ємені, де адміністрація Байдена реально намагається знайти формулу миру.

Джерело: Iliya Kusa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора