Захід уже змирився з талібами в Афганістані. Тепер ми спостерігатимемо за політичною боротьбою вже всередині самого "Талібану"

Плач за Панджшерськими левами.

Усього якийсь тиждень знадобився талібам, щоб розбити основні сили панджшерського спротиву і розсіяти їх в окрузі, захопивши останню "неприступну" провінцію, разом із містом Базарак і мавзолеєм Ахмада Шаха Масуда.

Фронт опору проіснував у вигляді такої собі подоби бунтівної вольниці всього місяць. Тепер вони розбіглися по горах і ущелинах, звідки, найімовірніше, і далі псуватимуть життя талібам, але вже в набагато менших масштабах.

Про що свідчить поразка панджшерців?

По-перше, тепер відкрита дорога до формування талібського уряду, оголошення якого двічі переносили через політичні торги з Ахмадом Масудом – молодшим та іншими бунтівниками.

До нього, найімовірніше, увійдуть представники інших, дрібніших, політичних сил, які не брали участі в боях у Панджшері – ті, хто встиг вскочити у вагон перемовин і завбачливо залишився осторонь руху спротиву, що набирав обертів.

Ну, наприклад, клани Хаміда Карзая, Абдулли Абдулли, Ісмаїла Хана, Атто Мухаммеда Нура, Мухаммеда Мохаккіка та інших.

По-друге, люди втомилися від війни і їм було глибоко начхати на Панджшер і всю цю спробу вибудувати навколо нього образ такого собі "Дев'ятого легіону".

Виявилося, під прапори Масуда-молодшого, який протягом місяця закликав до національного повстання проти талібів, зібралося не так уже й багато бійців. В інших провінціях спротиву не підтримали, кілька млявих, спорадичних спалахів не беруть до уваги, їх таліби швидко придушили.

По-третє, зовнішні гравці проігнорували героїчні заклики Масуда-молодшого захищати демократію, свободу й західні цінності. Усі зробили ставку на стабільність, порядок і передбачуваність. Як сказав міністр закордонних справ Великобританії Домінік Рааб, немає сенсу підтримувати інші угруповання, якщо "Талібан" контролює Афганістан.

По-четверте, на бік талібів уже стало кілька регіональних держав, надавши їм значної стартової зовнішньої легітимності – це передусім Туреччина, Катар, Пакистан, Іран, Росія і Китай.

ЄС висунув талібам формальні "умови" для початку діалогу, але визнав, що вже з ними налагодив комунікацію для вирішення надзвичайних завдань. США також.

Загалом розгойдувати човен ніхто не захотів, із талібами всі змирилися, і це фактично прирекло сили Масуда-молодшого, якому не вдалося мобілізувати навколо себе істотну допомогу Заходу або інших країн, хоча він і викликав симпатії ліберальних західних медіа.

По-п'яте, жодного народження нового Ахмада Шаха Масуда поки що не відбулося. Масуд-молодший опинився в ролі "сина Милосердова" і вийти за її межі не зміг. Користуючись спадщиною його батька, легендарного Панджшерського Лева, він намагався на ній капіталізуватися, а своєю харизмою витягнути лаври центуріона. Але йому не вдалося: занадто мало досвіду і переоцінка власних сил.

Разом з Амруллою Салехом вони намагалися виторгувати для себе посади в майбутньому уряді, але пропустили момент, коли треба було укладати договір, підняли ставки і свої забаганки, чим викликали реакцію з боку радикального крила талібів, які протиснули рішення закрити питання силою. Так і сталося.

Хоча я й не відкидаю, що лідерів спротиву ми ще зможемо побачити в політичній системі талібів, якщо вони захочуть до неї увійти, а не бігати в горах усе життя. Щоправда, тепер ця кооптація відбуватиметься на умовах "Талібану".

Тепер протягом найближчих днів таліби оголосять про свій уряд. Із його складу буде зрозуміло, які гравці зі старту закріплять свої сфери впливу в Афганістані, а також якою буде подальша внутрішня політика "Талібану" в Афганістані.

Ще пізніше ми спостерігатимемо за політичною боротьбою вже всередині самого "Талібану" за монополію на насильство, за вибудовування вертикалі влади, за контроль над потоками і вплив на головні міста.

Уже зараз фіксують тріщину між умовним "кандагарським угрупованням" і "кабульським угрупованням" талібів, не кажучи вже про вплив меншин, які вимагатимуть гарантій їхньої участі щонайменше в місцевому самоврядуванні.

Джерело: Iliya Kusa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора