Зовнішні сили мають бути задоволені перемогою партії Пашиняна на виборах у Вірменії. Він влаштовує і росіян, і турків, і навіть азербайджанців

Ну що ж, яка несподіванка! Нікол Пашинян знову переміг на парламентських виборах у Вірменії. Його блок "Громадянський договір" набрав 53,9% голосів. На другому місці з 21% його головні опоненти – блок "Вірменія", об'єднання "колишніх", зібраних під прапорами другого президента Роберта Кочаряна.

Опозиції не вдалося мобілізувати достатньо людей, щоб створити якусь виразну альтернативу керівній партії і вже не настільки популярному, але безальтернативному прем'єр-міністру. Ось і пролетіли.

Однак 21%, треба сказати, непоганий результат, ураховуючи величезний антирейтинг Кочаряна і токсичність політичного іміджу "колишніх". Хоча це їхня межа, стеля. Мобілізували електорат що є сили, запускаючи різні способи впливу на людей, навіть із залученням криміналу. Це демонструє їхні слабкість і відчай. За Пашиняна їх, найімовірніше, добиватимуть остаточно, витісняючи на узбіччя внутрішньої політики.

Окрім того, явка на виборах була 49%. Тобто половина вірмен не голосувала. Як сказав би товариш Дятлов із серіалу "Чорнобиль" своєю безсмертною фразою: Not great, not terrible.

Але втома від політики і нового етапу антиелітарного бродіння помітна у вірменському громадському просторі. Осідлати їх нікому не вдалося до виборів. "Колишнім" не повірили, а Пашиняна багато хто просто проігнорував поки що.

Не виключено, що ці 50%, які не голосували, підберуть у майбутньому "нові опозиціонери", які, імовірно, сформуються вже в середовищі керівної партії самого Пашиняна.

Далі буде формування уряду, подальше закручування гайок і тиск на опозицію для перестрахування в майбутньому. Пашинян оновив свій мандат, а отже, на найближчий рік матиме карт-бланш майже на все.

Треба сказати, що зовнішні сили мають бути задоволені. Звісно, Росії, наприклад, було б легше, якби переміг "зрозумілий" їм Роберт Кочарян. Але і з Пашиняном трагедії не сталося. Він їх влаштовує. Як і турків, і навіть азербайджанців, із якими торік підписано післявоєнні угоди.

Туреччину найбільше цікавить не особистість прем'єр-міністра, а його готовність відкрити, нарешті, Зангезурський транспортний коридор, який дасть Азербайджану змогу з'єднати Нахічевань із прикордонними територіями навколо Нагірного Карабаху. Пашинян може це зробити, і навіть натякав, що готовий це обговорювати.

Та й для західних країн, які намагаються зараз активізуватися на вірменському напрямку, Пашинян теж привабливий, особливо для Франції, яка націлена на статус "головної сили добра" в цих регіональних іграх.

Нікол Пашинян, звісно, не досяг успіху в налагодженні відносин із Європою та США, міг би і краще. Натомість у нього немає токсичного шлейфу за спиною, який є у того самого Кочаряна після історії з розгоном демонстрацій 1 березня 2008 року.

Ну і Пашиняна РФ нібито підтримує, але не так, щоб щиро, радше, через необхідність, відносини між ним і Москвою натягнуті, а це на руку Парижу, Вашингтону і Лондону. Загалом новий-старий прем'єр і його політична конфігурація в Єревані – зручний майданчик для всіх.

Джерело: Iliya Kusa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора