Попри привабливі умови, які українським студентам пропонують за кордоном, багато хто повертається додому та вступає до наших вишів
Вища освіта: випробування війною.
Пройшов перший тиждень нового навчального року, але переважна більшість студентів України досі не може повернутися до традиційного очного навчання – тепер уже через війну. Фактично третій рік українські студенти позбавлені нормального спілкування, комунікації, особистої взаємодії з викладачами та своїми однокурсниками й вимушені вчитися онлайн. Перші два роки вкрав COVID-19, а тепер – це розв’язана Росією повномасштабна війна проти України, яка, звісно, забирає не тільки можливість учитися, але – що найгірше – домівки, батьків, братів та сестер, друзів. Університети, зі свого боку, із хвилюванням очікували вступної кампанії цьогоріч і переживали, що багато студентів полишать навчання, а абітурієнти не поспішатимуть вступати до вищих навчальних закладів в Україні.
Через війну з України виїхало кілька мільйонів дітей шкільного віку, частина з них повернулася, якась частина залишилася за кордоном. Але ніхто напевне не може сказати, скільки випускників виїхало, а скільки – залишилося в Україні й вирішило вступати до вищих навчальних закладів. Так само важко порахувати кількість студентів, які виїхали за кордон і вирішили там продовжити навчання. Попри те, що навчальний рік уже почався, вступна кампанія в Україні ще не завершилася, і 7–11 вересня відбувається спеціальна сесія національного мультипредметного тесту і вступ на контрактну форму навчання продовжується.
Так, у червні Український центр оцінювання якості освіти повідомив, що кількість абітурієнтів цього року зменшилася на 40% у порівнянні з минулим і склала 229 тис., у той час як минулого року ця цифра склала приблизно 390 тис. осіб. Щоправда, із того часу було проведено ще декілька основних, додаткових чи спеціальних сесій національного мультипредметного тесту. Із 229 тис. осіб, які зареєструвалися на НМТ, 201 089 людей хотіли складати тест в Україні, а 27 944 – у 23 країнах Європи. Ця цифра є для нас таким, непрямим індикатором, що українські випускники все ж таки залишилися в Україні і збиралися вступати до вишів.
Міністерство освіти нещодавно дало свою оцінку, що кількість вступників в Україні цього року зменшиться всього на 5–10% у порівнянні з минулим роком. А загалом на бакалаврські програми абітурієнти подали понад 600 тис. заяв (тут варто пам’ятати, що абітурієнти можуть подати до п'яти заявок на вступ на різні спеціальності).
Абітурієнти йдуть навіть до університетів у прифронтових містах, хоча кількість заявок у них зменшилася. Наприклад, до Чорноморського університету імені Петра Могили подано 1081 заяву, Миколаївського аграрного університету – понад 2000 заявок. Збільшилося зі зрозумілих причин число заявок до університетів Заходу України, де відносно безпечніше й далеко від фронту. Так, Чернівецький університет повідомив, що цьогоріч отримав на 2 тис. заявок більше, аніж торік. А загалом, за даними порталу vstup.osvita.ua, Львівщина – друга після Києва за кількістю поданих заявок до ВНЗ.
Попри все, радує те, що навіть ті студенти, як могли залишитися вчитися за кордоном, поверталися в Україну для продовження навчання і навіть ті, хто все ж там залишився, скориставшись програмами обміну та мобільності, намагаються продовжити своє навчання в Україні онлайн.
Звісно, українцям через війну відкрили дуже багато опцій для тимчасового чи повноцінного навчання через різні програми грантів, стипендій чи програм мобільності. Як відомо, Європейська комісія запровадила виняткові заходи для інтеграції освітян України за проєктами мобільності програми ЄС "Еразмус+" на період війни в Україні. Отже, українські науковці, викладачі та студенти могли скористатися програмою для навчання чи стажування в партнерських закладах вищої освіти в Європі. До прикладу, університет у Німеччині пропонував у рамках програми мобільності навчання в осінньому семестрі на будь-якій спеціальності зі стипендією €900 на місяць, у Варшавському університеті пропонували такі ж умови зі стипендією €1050 на місяць. Були університети, які навіть виділяли кошти на проїзд з України до країни університету.
Були також окремі програми від країн, наприклад, Тартуський університет в Естонії висловив готовність створити до 250 додаткових студентських місць для бакалаврів та магістрів з України у 2022/2023 навчальному році. Такі ж пропозиції з’являлися й надходили від майже всіх країн Європи, зокрема Литви, Латвії, Польщі, Чехії, Італії та багатьох інших.
На мою думку, такий шанс для багатьох українських студентів навчатися за кордоном у час війни дає можливість переймати міжнародний досвід, культуру та суспільні цінності безпосередньо, щоб згодом, повернувшись в Україну, впроваджувати інновації, етичні норми та розвивати нашу країну в різноманітних сферах.
Зі свого боку, спілкуючись із ректорами різних вишів Відня, Швейцарії, Італії та інших країн Європи, переконалася, що сьогодні українські вступники мають унікальну можливість здобувати освіту та міжнародні знання в найкращих світових навчальних закладах за пільговими та спрощеними умовами вступу.
Та попри всі привабливі умови, які пропонують українським студентам за кордоном, одні залишалися там, інші ж повертаються – хтось через родину, хтось через відчуття самотності й туги за рідною країною, а хтось тому, що бачить свою самореалізацію саме в Україні.
Звісно, це добре, що молодь відчуває потребу повертатися додому до рідної країни, навіть у такий непростий час. Вірю, що за українською молоддю успішне майбутнє нашої країни й кожен віднайде своє унікальне місце реалізації на благо суспільства та України.
Джерело: "ГОРДОН"