Ми будемо приречені далі жити із графіками відключень

Скільки б ми не раділи затриманню Галущенка, проте важливо пам’ятати – навіть якщо суд визнає його винним, це не допоможе повернути світло й тепло в домівки українців. Насамперед через масштабність обстрілів pycні. Але також і через те, що помилок у підготовці країни до обстрілів було більше ніж достатньо, причому на всіх можливих рівнях.

Раптом виявилося, що передані партнерами когенераційні установки роками припадають пилом у громадах. Що "Київводоканал" аж тільки зараз терміново шукає генератори для резервного живлення (паралельно з новим тендером на 600 млн грн на Шулявську розв’язку, ну бо куди ж без цього). Адже залежність півмільйонного району від однієї ТЕЦ – це однозначно ризик, яким pycня точно скористається.

Що децентралізована генерація досі існує лише у красивих презентаціях, а не як реально розбудована система. На відміну від корупційних ризиків і регуляторних бар’єрів при підключенні нових об’єктів.

Я щиро сумніваюся, що хтось у Кабміні чи КМДА системно думав про те, як ми переживемо не лише цю, а й наступні зими. Бо багато наріжних рішень, які можна й треба було зробити за 3,5 року після перших атак на енергетику, просто ігнорувалися.

Подивимося на проблему на різних рівнях.

Спершу – на рівні держави.

Чи створила держава умови для накопичення резервів трансформаторів, турбін, мобільних котелень? Для цього треба було системно працювати з партнерами й розбудовувати довіру. Чи забезпечила передбачувану тарифну й регуляторну політику, щоб приватні інвестори заходили в пікову й резервну генерації?

Price cap (максимальні й мінімальні межі цін на електроенергію на ринку для бізнесу) роками залишалися такими, що інвестиції в нову генерацію економічно не виглядають привабливими.

Балансуючий ринок – із мільярдними боргами, з якими ніхто особливо не хоче розбиратися – теж відлякує інвесторів.

Реформа тарифів для населення – відкладена.

Регулятор – без перезавантаження, далі з людьми Галущенка й небажанням ухвалювати потрібні рішення.

Без професійного й незалежного регулювання в енергетиці не буде жодної нової генерації, а отже, ми будемо приречені далі жити із графіками відключень, навіть якщо війна магічним чином завтра закінчиться.

Другий рівень дій і відповідальності – місцевий.

Водоканали й теплоенерго – це сфера відповідальності місцевої влади. І якість управління ними по країні дуже відрізняється. Є такі, які роками буквально закопували гроші в землю – замінювали труби, аби зменшити втрати, будували нову локальну генерацію, залучали донорів і партнерів.

Але були й інші. Як от Київ. Де роками вкладали гроші у візуально привабливі проєкти на кшталт нових парків чи плитки перед філармонією. Але повністю ігнорували факт, що багатотисячні райони повністю залежні від однієї великої ТЕЦ. Як при цьому продовжувати спускати мільярди на дороги й парки – не піддається розумінню при здоровому глузді. Неясно також, чому комунальні підприємства звітували про "готовність" до опалювального сезону, а після першої кризи виявилося, що генератори все ж треба купувати і терміново, бо жодного резервного живлення на об’єктах життєзабезпечення міста просто немає.

Якщо прямо зараз не займатися розбудовою мереж і джерел живлення для резервування системи, то тема вигрібних ям на вулицях виринатиме ще за рік, два й пізніше. Ця робота не дає вау-ефекту, як скляний міст. Але хочеться вірити, що після цієї зими кияни й киянки очікуватимуть не вау-ефекту, а простого людського стабільного тепла й води у квартирах.

Є й третій рівень – відповідальність кожного й кожної з нас.

Багато хто вже побачив: без світла зупиняються ліфти, зникає вода, інколи й тепло.

Для того, аби все працювало, треба резервне живлення на рівні будинку. І ця базова інфраструктура часто в зоні відповідальності управителів будинків. Це або комунальні керуючі компанії, або приватні, або ж ОСББ. Можливо, існують якісь ЖЕК, які зайнялися цим питанням і змогли забезпечити у своїх будинках і гарантоване резервне живлення для ліфтів, і воду, й тепло, але я про такі не чула.

Але я чула про будинки з ОСББ, де все це працює. І, мабуть, на цій стадії іншого виходу просто не лишається. Малоймовірно, що хтось зі сторони розв'яже проблеми окремого будинку.

Так, держава й місто мали зробити більше, щоб це було простішим і доступнішим. Але маємо, що маємо. І це не означає, що можна просто скласти руки й чекати, поки хтось усе вирішить за нас. Не вирішить.

Росія винна в цій трагедії, але ні для кого не було секретом, що вона цього прагне. Саме тому наша трагедія ще й у роках управлінської зумисної короткозорості, імітації реформ і відкладених рішеннях. Поки ми не почнемо одночасно вимагати відповідальності від уряду, тиснути на місцеву владу, але й брати частину відповідальності на себе й бути нетерпимими до популістичних рішень, кожна нова зима буде для нас випробуванням на виживання.

Джерело: Inna Sovsun / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора