Бісить, що наше Facebook-військо починає палати праведним гнівом, одразу як йому підкидаєш зрадо-кісточку, і не важливо, з чого вона

Раз, два, три, фейсбучик, гори!

Бісять!

Бісять мужики в майках без рукавів на вулицях Києва, бісять мухи і бісить "дОговор" замість "договОр"... А ще бісить те, що наше Facebook-військо починає палати всіма вогнями "праведного" гніву, одразу як йому підкидаєш "зрадо-кісточку", і не важливо, з чого вона (із недолитої водички в еспресо, з адюльтера чи з незадоволеного клієнта якогось ритейлу, якому поставили фірмовий синяк від СЕО) – ату!

У соціальній психології є таке поняття – "психологія натовпу". На цю тему вже написано мільйон книг, наукових робіт і практичних посібників, де досить детально описано механізми, що дають змогу таким натовпом керувати, а наші люди досі без розбору кидаються на все, де є слово "Увага! Максимальний репост!", страшна картинка і якісь скріни листування.

Ось дивіться. Ні на що не натякаю (от реально не натякаю, правда), просто інформація для роздумів: якщо я зараз напишу в себе на сторінці красивий та емоційний текст про те, що мене побив мер Києва Кличко після того, як я написала йому в Telegram, що у мене у дворі дороги – гівно і треба було б щось із цим вирішувати, і водночас виклала б:

• фото розбитої дороги у дворі (реально розбита, до речі, і в "1551" тільки понуро обіцяють і засипають щебенем);
• скріни з листуванням (ну я підписала подружку в Telegram "Кличко", поставили його фото в профіль, попереписувались і наскрінили);
• фото синців на ногах і руках (це прям легко – я ж на самокаті пересуваюся, так що після носіння 12-кілограмової дури сходами за моєї участі можна знімати ток-шоу "Її б'є чоловік, як жити далі?");
• усе це приправлю яскравим кричущим заголовком (обов'язково caps lock);
• "накручу" для красивості приблизно 1К лайків під цим постом (благо це досить просто зробити).

Як думаєте, що станеться далі?

Правильно – срааааааач!

Адже в моїй публікації містяться всі тригери, необхідні для "хайполовів":

• нагальна проблема, близька народові (гівно-дороги);
• прізвище публічної особи (Кличка, над яким і без цього люблять стібатися);
• бідна, ображена і раніше не скомпрометована дівчина (я);
• і навіть фото-пруфи.

І ось уже всі почали змагатися в дотепності та експертності! Валять меми за участі Кличка, з'являються хештеги і комічні фрази а-ля "Стилус найняв Кличка, щоби відвернути увагу від Бардаша, пообіцявши долити йому кип'яточку в еспресо", і роздавати поради, що робити / куди бігти.

Подумати хоч хвилину? Проаналізувати щось? Навіщо! Весело ж, хайп такий! Лайк-репост-вооооонь.

Щоправда, тут діє одне правило: це стосується тільки негативу! Якщо, скажімо, я напишу, що "Увага! Максимальний репост! Мер Києва Кличко полагодив дорогу в моєму дворі і подарував мені букет ромашок" – труба, нічого не спрацює. Народ фіксується на негативі – позитив геть.

P.S. Щоб уникнути дискусій на тему "Ні, ну там реально Карпюк ударив Рибальченка і був неправий, а бариста взагалі хіпстера кусок – не налив водички вагітній дівчині", відразу кажу – це все не має стосунку до моєї думки щодо цих подій, а просто стало тригерами для роздумів.

P.S.S. Ще одне спостереження... Ініціатори всіх останніх фейсбучних хайпів і срачей – мужики. Я, напевно, старомодна тендітна панночка, але мені здається, що мужик вирішує проблему самостійно і непублічно (і я зараз не про кулаки... ну або не тільки про них).

Джерело: Irina Kovalchuk / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора