Чи не переграють, бува, поляки у своїй реакції на обстріл Генконсульства в Луцьку?
Якщо хтось в Україні думає, що публічно радіти з приводу вбивства російського посла, ексцесів біля російських диппредставництв, карикатурні протести біля німецького посольства, заклики до бойкоту послів західних держав – це все окремі інциденти, і нічого страшного, "бо у нас війна" – це, на жаль не так.
Усе це складається в певну картинку.
Додайте до цієї картинки резонансні вбивства, не розслідувані до кінця, відсутність затриманих і покараних за акти вандалізму – і картина стає зовсім печальною.
Картинка ця змальовує дикувату країну та суспільство, які не розуміють міжнародних правил гри, не сприймають своїх зобов'язаннь у рамках міжнародного права, а уряд ще й не контролює безпекову та криміногенну ситуацію.
Неприємно? А правда рідко буває приємною.
Чи не переграють, бува, поляки у своїй реакції на обстріл Генконсульства в Луцьку? Чи немає тут бажання скористатися ситуацією, щоб "бути зверху" в інших українсько-польських дискусіях?
Адже реакція дуже гостра – не лише заяви та розмови, чим, як правило, люблять обмежитися в Україні. Є ще й рішення призупинити роботу консульських установ. Між іншим, тих консульств, які видали минулого року найбільшу кількість шенгенських віз для українців.
Так, можна поспекулювати на тому, що якби нападники хотіли справжній теракт учинити, то стріляли би вдень, щоб гарантовано були жертви. А так виглядає, що основним задумом була провокація.
Але чому поляки мають керуватися логікою, а не фактами? Тим більше, що мова йде про безпеку дипломатичного персоналу, громадян Польщі і, зрештою, громадян України, яких щодня в консульських установах РП бувають сотні чи навіть тисячі.
Тому я би на їхньому місці зробив так само.
Це зовсім не та ситуація, коли можна обійтися заявами про "засудження тероризму", "руку Москви" чи закликами до єднання в ім'я дружби.
Якщо ми хочемо дружби та міцних відносин з поляками, то цього разу маємо зробити все, щоб польська влада, а за нею і громадськість, дістали можливість сказати, що реакцією України задоволені та вважають її достатньою.
Звичайно, мова йде про затримання, арешт і засудження винуватців (або, якщо вже вони з гранатометів уміють стріляти, то, можливо, і ліквідацію при затриманні). І байдуже, будуть вони московськими провокаторами чи нашими рідними домашніми ідіотами.
І от тут хочу запитати. Останніми днями президент роздає похвали, ордени і т.д. працівникам СБУ (які борються у нас із тероризмом) і Нацгвардії (яка, якщо мені не зраджує пам'ять, відповідає за охорону диппредставництв в Україні).
Бідна, обікрадена країна дає на СБУ і Нацгвардію, ну, майже все, що ті попросять. Збройним силам – ще не можемо (об'єктивно не можемо, але часами ще й влада не дуже хоче). Але ці так звані силовики і забезпечені максимально, і владою випещені, мов рідні діти.
Так ось питання – ну, і?
Ордени, "мерседеси", вілли, гарно вмебльовані кабінети і професійні секретарки – усе в керівництва цих відомств є.
Чому ж в Україні немає безпеки?
Джерело: Bohdan Yaremenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора