Влаштовуючи численні перемир'я і припинення вогню, Зеленський іде шляхом попередника. Це шлях зняття із себе відповідальності за боротьбу з агресором

Головнокомандувач чи головновмовляч?

Російські окупанти вбили ще двох прекрасних громадян і патріотів. 14 українських вояків загинули під час виконання бойових завдань на фронті з моменту інавгурації Володимира Зеленського.

І тому на шостому році війни висловлювання президента, що загибель убитих співвітчизників – це "порушення норм міжнародного гуманітарного права, ганебна й підла спроба зірвати важкий переговорний процес щодо припинення вогню на Донбасі", можна вважати достатньою реакцією тільки в тому разі, якщо ці слова супроводжують правильно поставлені завдання всім силам оборони та безпеки з відбиття військової агресії. А якщо таких завдань не ставлять, то ці цитати – це демонстрація безпорадності керівництва України.

Це демонстрація Путіним, що український народ і влада України не здатні захистити себе та свою землю.

П'ять років попередній президент умовляв Путіна, влаштовував численні перемир'я і припинення вогню. Ця непослідовна й хаотична політика – відсутність стратегії оборони під час війни – обернулася серйозною деморалізацією і розколом в активній патріотичній частині суспільства, призвела до відтоку кадрів під час війни з армії, до неправильного застосування ресурсів, до численних прорахунків у військовому будівництві. Зараз Зеленський і далі йде, на жаль, тим самим шляхом, але це не шлях лідерства. Це шлях зняття із себе відповідальності за боротьбу з агресором.

Порошенко втратив владу внаслідок подвійної моралі і подвійних стандартів, унаслідок слабкої, програшної політики домовлятися й воювати одночасно. Так, це дуже гуманно й популярно – боротися за мир, оголошувати про припинення вогню, так можна здобути миттєву симпатію пацифістів і сподіватися на Нобелівську премію миру. Але цього не буде. Мир залежить не від умовлянь Путіна, а від здатності України дати йому відсіч. Саме для цього й вибирають головнокомандувача.

Війна вимагає лідерства, війна вимагає чітких цілей і дії в різних площинах. Дипломати мають виконувати свою стратегію, а військові – свою.

А головнокомандувач має телефонувати і зустрічатися з кожною сім'єю, де загинули українські герої. Тому що ці люди й ця кров – не їхня війна, це його війна. Його особиста війна. Його особиста відповідальність. Його особисте зобов'язання діяти гідно пам'яті героїв. І якщо він цього не розуміє – отже, довіра впаде дуже швидко.

Джерело: Юрий Бутусов / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора