Битва за Авдіївку. Виникла реальна загроза втратити місто. Раптом виявилося, що за час війни жоден керівник не побудував тилової лінії оборони й окопуватися треба зараз

Битва за Авдіївку 2 листопада: склалася критична обстановка й виникла реальна загроза втратити місто.

Обстановка.

Сьогодні російські війська перетнули лінію залізної дороги біля села Степове й почали штурмові дії біля самого села на півночі від Авдіївки.

Російська піхота закріпилася за залізницею, накопичується для розширення плацдарму і для атаки на Авдіївський коксохімічний завод – ключовий комплекс споруд, який контролює підступи до Авдіївки. Захоплення заводу буде означати поступове, але невідворотне "складання" оборони й захоплення міста.

Раптом виявилося, що за час війни в Авдіївці жоден керівник не побудував тилової лінії оборони й окопуватися треба зараз, готових позицій нема.

Продовжуються штурмові дії росіян південніше Авдіївки, де вони розширюють прорив у районі піщаного кар'єра біля села Опитне, що є другим напрямком охоплення Авдіївки. Тут загроза також посилюється.

У бойових діях безпосередньо в місті Авдіївка українські війська мають успіх. 110-та механізована бригада майстерно відбила всі атаки росіян, повністю відновила кілька позицій, які ворог захопив під час масованих штурмів 10–19 жовтня, і навіть покращила свої позиції на деяких напрямках. Загрози заходу противника в місто на даний момент нема.

Чому Авдіївка – тактична пастка для росіян?

Зараз багато хто згадає сценарій втрати Сєвєродонецька, Лисичанська, Соледара й Бахмута. Але ситуація в Авдіївці в тактичному плані відрізняється.

По-перше, 110-та механізована бригада демонструє виняткову боєздатність і надійно втримує місто, не дозволяючи противнику зачепитися за міську забудову. Противник просувається північніше та південніше від позицій бригади.

По-друге, наші війська мають набагато більш вигідні у плані тактики позиції й добре тримають фланги прориву.

Російські війська наступають північніше Авдіївки по вузькому коридору в низині шириною до 4 км. Із цього коридору вони намагаються перерізати наші шляхи постачання до Авдіївки шириною 8 км.

Більшість ротацій і резервів противника зазнає ураження ще під час висування, оскільки українські війська надійно утримують фланги і контролюють панівні висоти зі зручними секторами обстрілу. Російська піхота несе значні втрати, і ворогу вести наступ і утримувати позиції набагато важче, ніж нам оборонятися.

По-третє, якщо стабілізувати оборону північніше Авдіївки, то навіть у позиційній обороні російські війська будуть нести втрати в рази вищі за наші. Обстановка під Авдіївкою для російських військ несе набагато більше ризиків, ніж для нас.

По-четверте, російські війська не мають великої чисельної переваги, українці мають значну кількість людей і техніки.

По-п'яте, росіяни наступають виключно піхотою без бронетехніки, оскільки техніку наші війська ефективно знищують. Ворог уразливий.

Але щоб використати всі переваги нашого становища, потрібно стабілізувати оборону.

Що робити? У нашого командування є кілька сценаріїв дій.

Перше. Бахмутсько-соледарський сценарій – шукати якісь підрозділи й направляти їх один за одним у "контрактаки", тобто лобові зіткнення з наступаючим противником, які зводяться до швидкого розміну живої сили, – і на тимчасово обладнані рубежі, де піхота якось має сама зариватися, що призводить до швидкої втрати боєздатності. Рахувати наші сили за кількістю людей за звітом БЧС і по кількості прапорців на карті. Усі просування противника виправдовувати його великою перевагою в силах, а не недоліками управління. Головне тут – постійно доповідати, що робиться все можливе, а зусилля по відновленню становища докладені.

Друге. Нормальний сценарій. Повернути управління військами південніше міста до рук командування 110-ї бригади, яке володіє обстановкою і має відповідальність за результат, як це й було раніше під час основних штурмів.

Потрібна єдина система застосування засобів розвідки, єдина система застосування засобів ураження. Передати для закріплення на заводі як мінімум два батальйони з відповідальними командирами з адекватним бойовим досвідом і авторитетом.

Командування частин, які не здатні побудувати оборону в напрямку Степового, треба негайно міняти на більш перевірених і більш досвідчених. Такі комбриги й комбати у резерві ГШ є.

Щодо якості резервів: якщо хтось думає, що батальйон – це будь-який натовп із 600 мобілізованих із випадковими командирами на чолі, то це так не працює, резерви потрібні не випадкові, а керовані. Перевагу у війні створюють саме командири тактичної ланки.

Стабілізація оборони дозволить з усіх боків обжати російський плацдарм у районі Степового й заводу і налагодити планомірне знищення російської піхоти. Хай сидять там, як у тирі. У тій низині вони не зможуть накопичити сили, і це буде великий тир для наших гармат.

Верховний головнокомандувач Зеленський провів багато засідань ставки по Авдіївці. Але передусім треба відверто сказати: криза навколо Авдіївки не є наслідком виключно великої переваги росіян. Це також і криза наших деяких управлінських рішень і підходів, які не дають нам можливості реалізувати свої переваги.

Для громадянського суспільства: якщо ми хочемо зберегти Авдіївку, значення якої набагато вище навіть за Бахмут, нам потрібно допомогти воїнам 110-ї механізованої бригади максимальною кількістю дронів і потрібен монтаж відеокамер спостереження на різних об'єктах. У наших силах перетворити кризу на перемогу, потрібна максимальна концентрація зусиль.

Джерело: Юрій Бутусов / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора