Скульптор створив у Москві не Стіну скорботи, а пам'ятник черзі по ковбасу
Московський меморіал "Стіна скорботи", присвячений жертвам політичних репресій у СРСР, – дурна спроба скопіювати ізраїльську Стіну Плачу, уважає російський художник і письменник Максим Кантор.
Чому пам'ятник "Стіна скорботи" поганий?
Та просто тому, що копіювати – нерозумно. У євреїв є Стіна Плачу – ну, давайте зробимо Стіну cкорботи.
Яка, до дідька, Стіна скорботи?
В Ізраїлі – зрозуміло. Усіх євреїв убивали за те, що вони – євреї. Усіх. Тому – стіна. Факт поголовного винищення нації може бути виражений способом єдиної стіни.
А громадян СРСР – брали по одному: кого за лівий ухил, кого за правий, кого в складі інгушів, кого в складі есерів, кого за шлюб з іноземцем, кого за космополітизм, кого як куркуля, кого за 58-му.
Не було єдиної страти – усе роздроблене, і давили поодинці, як кріпаків у різних кріпосних господарствах.
Ну, як тепер. Ви що, єдність із сусідом відчуваєте? Ні. Немає стіни. І не було.
Скульптор створив пам'ятник черзі по ковбасу.
Ось там і справді стіна.
Була і буде.
Джерело: Maxim Kantor / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора