Донбас – це інструмент дестабілізації України. Москва експортуватиме Донбас в інші області країни

Відхід українських військ – це лише проміжний етап. Далі має бути узаконено "народну міліцію" на Донбасі. Окреме судочинство. Має початися прямий діалог Києва з Донецьком і Луганськом. І зрештою після всього цього Україна матиме символічний, а не реальний суверенітет над Донбасом. Більшого від Мінських угод Україна не одержить.

Ви прочитали короткий переказ інтерв'ю Олексія Чеснакова, соратника Владислава Суркова. Того самого Суркова, який займається у Кремлі українським напрямком.

Гранично лаконічне. Досить скупе. Без емоцій. Усього лише – перерахування російського райдера. Список вимог до України. Після виконання яких Київ усе одно матиме "символічний, а не реальний суверенітет". Тому що контроль над кордоном Москва має намір передавати лише своїм маріонеткам, але ніяк не Україні.

Інтерв'ю російських спікерів – це те, що потрібно читати, щоб не впадати в ілюзії. Вони значно реалістичніші, ніж будь-які заяви українських спікерів. Включно з нещодавньою заявою Володимира Зеленського про три етапи припинення війни: припинення вогню, примирення людей, реальна реінтеграція. Одна проблема: в його описі реальності немає Росії.

Президент України розмірковує так, ніби йдеться про громадянське протистояння. У якому Росія виконує лише роль модератора й переговірника. Але всі ці слова втрачають усякий сенс саме тому, що Україна – жертва вторгнення, а не регіонального сепаратизму.

Припустімо, що українське керівництво насправді все розуміє. І що всі ці кроки – всього лише спроба виставити Росію агресором. Довести Заходу, що Москва не погоджується на компроміси й не зацікавлена в урегулюванні. І в межах цієї переговорної спроби повернути додому максимально можливу кількість полонених і політв'язнів.

Але чому в Києві впевнені, що у Кремлі не прорахували такої можливості? І чому Банкова переконана, що в разі невдачі їй вдасться повернутися до колишнього статус-кво? Того самого, коли холодна війна вздовж лінії фронту була платою за право України на майбутнє.

І що робитимуть у Києві, коли виявиться, що політика кота Леопольда не працює? Що Москва не погоджується на поступки? Що вона сприймає переговори лише як обговорення умов здавання?

Як Київ буде виходити з переговорів? Водночас зберігаючи себе в мінському процесі? Тому самому, до якого прив'язано санкції Заходу проти російської економіки? Ті самі санкції, які західні країни давно б хотіли обнулити?

Чому Банкова переконана, що їй вдасться проскочити у вушко голки? Чиї гарантії в неї є? Хто обіцяв їй у Європі, що "втік не втік, а побігти можна", і що опцію "гірше не буде" за нею буде збережено?

І що робитиме Київ із Донбасом у разі провалу переговорів? Оточить стіною? Але це ніяк не посилить української стійкості. Просто тому, що Донбас – це інструмент дестабілізації України. Москва просто експортуватиме Донбас в інші області країни.

У цьому й полягає головна проблема. Заяви російських спікерів максимально прагматичні. Вони не залишають жодного простору для ілюзій. А заяви українських спікерів не мають нічого спільного з реальністю. І з боку схожі лише на спроби карткового блефу з метою ввести супротивника в оману.

Але чому хтось думає, що це має спрацювати? І чому хтось упевнений, що Києву вдасться встати з-за карткового столу без втрат?

Джерело: "Крим.Реалії"

Опубліковано з особистого дозволу автора