Українці зберігають гроші під подушкою, а найкращою інвестицією вважають купівлю "однушки". І це виглядає як діагноз

Джерело: "ЛІГАБізнесІнформ"

Опубліковано з особистого дозволу автора

Українці зберігають гроші під подушкою, а найкращою інвестицією вважають купівлю "однушки". І це виглядає як діагноз.

Одна з основних відмінностей Києва від Москви – це відсутність "монополії на гроші". В Україні не було одного основного експортного товару (подібно до російських нафти і газу) і тому замість єдиної монополії тут виросло відразу кілька вертикалей. Кожна з них належала окремій фінансово-промисловій групі. Кожна фінансово-промислова група прагнула захистити свої активи.

Із цього народжувалося все те, чим пишалася пострадянська Україна. Численність медіа. Багатопартійність. Непередбачуваність виборів. Кожна фінансово-промислова група створювала свій медіа-пул, свої кишенькові партії, вступала в ситуативні союзи і розривала їх.

У підсумку склалася класична ситуація поліархії, коли в країні було кілька центрів впливу. Коли Віктор Янукович узяв курс на монополізацію влади, він почав боротися не тільки з політичними опонентами, а й із фінансовими суверенами. Тими, у кого було достатньо ресурсів, щоб опротестувати його апетити на монополію.

До певного моменту ця ситуація грала на руку Україні. І після початку війни деякі фінансово-промислові групи, відчувши загрозу з боку Росії, стали інвестувати у стійкість країни. Просто щоб зберегти Україну – нехай навіть як територію, яка слугує для них джерелом заробітку.

Але найменше ці українські "вертикалі" зацікавлені в реформах.

Тому що логіка реформ полягає в руйнуванні монополій. Люди, які залежать від монополій, готові розплачуватися лояльністю на виборах. А що більше в країні самостійних гравців, які розуміють, у чому полягає їхній економічний інтерес, то усвідомленішим буде їхнє голосування на виборчих дільницях.

Сама ідея українських реформ полягає в тому, щоб у людей з'явилися економічні мотиви. Якщо у фермера є земля, то він буде орієнтуватися на те, скільки коштуватиме його актив після виборів. Якщо у підприємця є бізнес, то його вже не обдурити абстрактними обіцянками знизити податки і підвищити пенсії. Тому що будь-хто, у кого є майно та інтереси, уміє рахувати. І він знає, що немає жодної абстрактної шафки, з якої держава може брати гроші.

Одне із завдань реформ у тому, щоб здешевити для обивателя "вхідний квиток" у самостійне плавання. Щоб дати йому доступ до недорогих кредитів та лізингових програм. Тільки це здатне привести до ситуації, коли він перестане "голосувати серцем" і почне "голосувати головою".

Люди, які вміють рахувати, учитуються у виборчі програми. Саме вони здатні створювати політичний запит, який рано чи пізно винагородять політичною пропозицією. У якій буде все менше місця для популістської торгівлі мрією. Без цього ми і далі будемо спостерігати, як на виборах патерналісти обирають популістів.

Саме тому ми спостерігаємо такий запеклий опір реформам. Тому що вони можуть зруйнувати весь олігархічний консенсус у країні. Можуть позбавити фінансово-промислові групи права на владу. А протягом двох десятиліть вони занадто звикли до думки, що Україна існує саме для них. І готові захищати свою монополію на персональне світле майбутнє будь-якою ціною.

Утім, зміна правил гри ніколи не буває простою.