Жодному українському політикові несила зупинити війну. Він може лише програти. Достатньо капітулювати перед Москвою

Українські політики створюють той суспільний запит, який у підсумку їх ховає.

Якщо вірити українському Facebook, то чинна влада приречена піти в небуття через договірняки, корупцію, скандали і низькі темпи реформ. Але якщо вдивитися в соцопитування, то нинішня влада ризикує стати "колишньою" через зовсім інші причини.

Ось, наприклад, опитування фонду "Демократичні ініціативи". Згідно з документом, українці вважають, що у 2018-му країна рухалася в неправильному напрямку. Перші три аргументи звучать так:

• триває війна на сході (70%);
• ростуть ціни, а зарплати – ні (50%);
• зростають комунальні тарифи (39%).

Загалом громадський порядок денний складається з тем "війни" і "зубожіння". Відпрацювання цих двох тем – той самий коник-горбоконик, на спині якого можна тріумфально в'їхати на Банкову і в парламент. Щоб потім точно так само зазнати поразки на наступних виборах.

Тому що жодному українському політикові несила зупинити війну. Він може лише програти. Достатньо капітулювати перед Москвою – і тоді, можливо, похоронки з фронту припинять приходити в будинки українців. Але за цей мир розплачуватися доведеться всій країні.

Тому що саме російське вторгнення прирекло Україну прислухатися до західних вимог. Саме безальтернативність західних грошей змусила українські еліти брати на себе зобов'язання. Саме загроза зі сходу змусила українських політиків проводити реформи за західними лекалами. Так, темпи цих реформ низькі, а деякі реформи неефективні. Але якби не російське вторгнення – не сталося б навіть цього скромного руху вперед.

Мир за правилами агресора – це не тільки "позаблоковість". Це не тільки повернення в "русский мир". Це ще й обнулення всіх спроб впровадження конкурентних правил гри. Заморожування реформ. Знищення самого шансу на появу в країні точок росту.

Якщо обиватель вважає, що продовження війни на Донбасі – це ознака того, що "країна рухається не туди", то будь-який український політик приречений. Тому що жоден тріумфатор передвиборчої гонки не здатен зупинити цю війну. Ті, кому це під силу, перебувають не в Києві, а в Кремлі.

І такою самою пасткою для українських політиків служить порядок "зубожіння". Тому що вся нинішня хитка українська стабільність – це підсумок західної підтримки. Західних кредитів і траншів. Доки Київ демонструє адекватність і осудність – західні милиці зберігаються. Щойно українські політики вирішать обдурити економічні закони – ці милиці заберуть.

Будь-який український політик у президентському кріслі опиниться перед вибором. Або зберігати розсудливість – і розгубити підтримку обманутих у своїх очікуваннях обивателів. Або наплювати на зобов'язання, ввести держрегулювання, надрукувати і роздати гроші, позбутися підтримки донорів, створити умови для гіперінфляції та чорного ринку – і знову-таки втратити підтримку обивателя. Різниця лише в тому, що другий варіант коштуватиме країні занадто дорого.

Якщо обиватель вважає "зростання тарифів" свідченням того, що країна рухається не туди, то це теж вирок. Тому що скасувати тарифи або одномоментно збільшити зарплати не в змозі жоден тріумфатор виборчої кампанії. Будь-хто, хто прокладає собі дорогу спекуляцією на цих темах, приречений програти одразу ж після перемоги.

Проблема української ситуації у тому, що бажання обивателів не перетинаються з можливостями політиків. Те, що можна реально зробити і поліпшити, – не в списку пріоритетів суспільства. А те, чого хоче суспільство, – несила виконати жодному українському політику.

Українські соцмережі можуть скільки завгодно обговорювати провали чинної влади. Але українська вулиця готова відправляти владу у відставку через зовсім інші причини. Опозиція може перемогти завдяки "порядку холодильника", переконуючи виборця, що він гідний жити багатше. Але саме цей порядок денний поховає опозицію в той момент, коли вона сама стане владою.

Замкнуте коло іноді має саме такий вигляд.

Джерело: "Крим.Реалії"

Опубліковано з особистого дозволу автора